Законодавство стосовно утримання домашніх тварин слід узгодити з європейським
Безпритульні тварини на вулицях міст – це проблема. Її роками намагаються вирішити зооактивісти, місцеві органи влади, переймаючи закордонний досвід, акцентуючи увагу на збільшенні фінансування програм опіки над безхатніми тваринами, апелюючи до розвитку приватних притулків тощо.
Але безгосподарні коти та собаки все одно не зникають з наших населених пунктів. Тому представники зоозахисних організацій пропонують посилювати відповідальність власників домашніх тварин. Про це йшлося на нещодавньому з’їзді зоозахисних та природоохоронних організацій України. Як зазначила Олена Косенчук, голова ГО «Центр відповідального ставлення до тварин», зараз спостерігається тенденція зворотна – нині депутати від партії «Слуга народу», які входять в екологічний парламентський комітет, лобіюють Законопроєкти № 2351 та № 3796, котрі узаконюють безхатність домашніх тварин.
«Законопроєктами передбачено повертати безпритульних тварин на вулицю після хірургічної кастрації замість того, щоб після відлову розміщувати їх у притулках та підшуковувати власників, – пояснює Олена Косенчук. – Програма «відлов-стерилізація-повернення» у місто – вже не працює, це не допомагає дотримуватися принципу благополуччя для тварин, а для жителів міста – це небезпечно. Ні про яке благополуччя не йдеться, коли міська влада викидає тварин на вулицю, вони гинуть під колесами авто, гинуть від холоду і голоду. Як діють інші країни? Передусім, ведеться робота з власниками тварин – має бути обов’язкова реєстрація, биркування, стерилізація, тварина повинна мати свого власника».
Можливо, у великих мегаполісах, де програми биркування і реєстрації домашніх тварин пропагуються на більш потужному рівні, ніж у маленьких містечках, статистика зареєстрованих тварин може бути високою. Керівниця відокремленого підрозділу ГО «Інститут добробуту тварин і правового захисту природи «П’ять свобод» у Дніпропетровській області Дарина Борщ розповіла, що за даними криворізького центру поводження з тваринами, у 2017 році лише 6% тварин мали свого власника. А центр не може одночасно відловити і стерилізувати велику кількість тварин, крім того, підрахунок неточний, бо не охоплює всі частини міста, зокрема, промзони, і бракує волонтерів, які б долучилися до цього.
Які наслідки? Зграї собак бігають містом, а місцева влада отримує скарги від містян. Тварини ж лишаються і далі у несприятливих умовах. Ще один ризик – домашні тварини, що опинилися на вулиці, можуть бути переносниками небезпечних для людини хвороб. «Безпритульні тварини є розповсюджувачами сказу. Це велика проблема, кожні 9 хвилин у світі від сказу помирає людина. Крім того, більшість цих людей – це діти. 75% зоонозних хвороб мають тваринне походження. Щороку виникає 5 нових хвороб у людей», – зазначив керівник експертної групи у сфері ветеринарної медицини, здоров’я та благополуччя тварин Мінекономіки Дмитро Мороз.
На жаль, поза увагою органів місцевого самоврядування лишається вплив великої кількості безпритульних тварин на мисливську галузь. Перший віцепрезидент Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь Віктор Червоний додав, що точної статистики щодо кількості хижих безпритульних тварин у мисливських угіддях немає, але це не значить, що проблеми не існує.
«Точних даних не збирає ніхто з двох причин – це не передбачено державною статистичною звітністю, а єгерська служба звітує про кількість відстріляних тварин, – пояснив він. – Бродячі собаки та коти знищують практично все живе, що є в угіддях, бо їм теж треба харчуватися. Але в природі мають жити тварини дикі, свійські тварини, які викинуті, мають жити у домашніх умовах. Разом з тим це проблема, якої практично немає в Європі. Тому що у більшості країн влада заохочує мисливців для відстрілу, бо це єдиний спосіб позбутися великої кількості безпритульних тварин на мисливських угіддях, у полях, у лісах. Знаю, що кількість співочих птахів за останні роки у Німеччині впали удвічі через бродячих собак. У радянські часи було преміювання, стимулювання до відстрілу, сьогодні бачимо, що деякі районні органи починають теж це впроваджувати там, де є проблема по сказу, бо чисельність лисиці у деяких районах перевищує норми у 4–5 разів».
Ясна річ, вирішувати всі ці проблеми треба і на законодавчому рівні, і на особистісному. Учасники з’їзду наголосили, що законодавчо треба закріплювати поняття благополуччя тварин і виділяти кошти з бюджету на супроводжуючі програми. А законопроєкти, котрі зараз на розгляді у парламентських комітетах, варто привести у відповідність до європейських норм. Але ніякі норми та правила не збільшать рівень відповідальності суспільства, якщо цього розуміння немає у кожного громадянина.
Інна ПОГОРІЛА,
фото Віктора ПОДЕНКА,
Газета “Природа і суспільство”