Виклики та перспективи мисливського господарства в Україні під час війни
З 2022 року в Україні вирує жахлива війна. Нормальне життя раптово зупинилося. Російські війська атакували всю територію України, довівши війну, що тривала вісім років, до повномасштабної ескалації. Відтоді зображення зруйнованих будівель, енергетики та довкілля, переляканих цивільних та українських військових-захисників, почали домінувати в новинах міжнародних медіа.
З початком повномасштабного вторгнення звичайне, повсякденне життя для українців відійшло на другий план – почалась боротьба за виживання та збереження державності.
До початку агресивної війни Україна, як й інші країни ЄС, також була країною чудових ландшафтів, лісів, степів, унікальної флори та фауни. В країні розвивалась заповідна справа та стале господарство, в тому числі мисливське. Українські мисливські угіддя сягали понад 35 мільйонів гектарів, а мисливців, які відвідували полювання, налічувалося близько 350 тисяч.
Український біолог та журналіст Роман НОВІКОВ днями дав ексклюзивне інтерв’ю відомому німецькому виданню «PIRSCH» про проблеми мисливської галузі України під час війни, роль мисливців та мисливського господарства.
PIRSCH: Романе, як російська агресія вплинула на функціонування мисливської галузі в Україні?
РН: У 2014 році рф вдерлася на територію незалежної України та окупувала Крим і частину Донецької та Луганської областей. У 2022 році почалося повномасштабне вторгнення агресора в дев’ять областей України. Завдяки героїчному опору українського народу, у тому числі мисливців, плани ворога щодо захоплення всієї країни були зірвані, значна частина територій – відвойована. На жаль, нині близько 20% території України залишаються окупованими, а лінія бойових зіткнень сягає 1500 кілометрів. Але, незважаючи на зусилля рф позбавити нас незалежності, Україна зберегла свою державність завдяки єдності народу, Збройним Силам України та підтримці міжнародної спільноти, включаючи Німеччину.
Мисливці з власною зброєю відіграли значну роль у територіальній обороні в перші дні опору. Відтоді понад 100 тис. українських мисливців добровільно вступили до лав Сил оборони. Багато з них були відзначені та удостоєні звання «Герой України».
Тим часом із 2022 року полювання в Україні було заборонене обласними державними адміністраціями (ОВА). Вже за рік, коли Україна почала оговтуватися від російського нападу, стали очевидними негативні епідеміологічні, екологічні та економічні наслідки зупинки роботи мисливських господарств через ці заборони.
PIRSCH: Про які негативні наслідки йдеться?
РН: У 2023 році чисельність лисиці зросла на 416% і продовжувала збільшуватися. Нині екологічно допустима щільність цього виду у 8 разів перевищує встановлені наукові норми. Чисельність вовка зросла на 50% і зараз досягла 3465 особин, а шакала – на 439% (3389 особин).
Окрім заборони регулювання чисельності мисливських тварин, зокрема хижаків, у 2022 році державою, через війну, НЕ було проведено й пероральну імунізацію диких м’ясоїдних тварин. У 2023–2024 – проведено лише частково.
Згідно з діагностичними дослідженнями, у 2023 році кожна п’ята особина лисиці була інфікована смертельним вірусом сказу (Rabies virus). Кількість виявлених неблагополучних пунктів щодо сказу в Україні у 2022 році становила 469, у 2023 р. – 1086, а у 2024 р. – вже 1214.
Почастішали випадки нападів хижаків на приватні обійстя, домашніх тварин та людей.
Разом із тим за два роки чисельність дикого кабана зросла на понад 50%, а кількість випадків африканської чуми свиней (АЧС), порівняно з 2022 роком, збільшилася на 880%. З’явилась загроза продовольчої кризи.
Також у 2024 році, вперше за останні роки, зафіксовано 18 спалахів пташиного грипу (H5N1).
Через заборону полювання мисливські господарства повністю втратили надходження і не могли виконувати свої зобов’язання – утримувати єгерську службу, охороняти угіддя, регулювати чисельність хижаків тощо.
PIRSCH: Чи були спроби вирішити ці проблеми?
РН: У 2023 році мисливські організації та користувачі мисливських угідь порушили питання перед українською владою щодо негативних наслідків від заборони полювання, звернулися до Президента та Уряду України, зокрема до Міндовкілля, яке формує державну політику у сфері мисливського господарства.
На жаль, реакція влади на ці проблеми була мінімальною. Варто відзначити позицію Держпродспоживслужби та Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії (ДНПК) при Кабміні, які демонстрували реальну картину проблеми й рекомендували обласним адміністраціям відновити регулювання чисельності мисливських тварин, зокрема хижаків і дикої свині.
На жаль, у більшості областей мисливство й досі залишається заблокованим. Ситуація з хижаками та епізоотіями погіршується.
Щоб змінити ситуацію, зупинити стагнацію мисливського господарства, вирішити проблему хижаків та розповсюдження хвороб, неурядові організації, науковці та експерти галузі розробили проєкт Стратегії розвитку галузі мисливського господарства до 2035 року. Три найбільші громадські організації у сфері мисливства – Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь (ВАМКМУ), Українське товариство мисливців і рибалок (УТМР) та Товариство лісівників України (ТЛУ) – у 2023 році презентували проєкт Стратегії й подали його на розгляд Уряду.
Варто зауважити, що Стратегію підтримала Федерація мисливських та природоохоронних асоціацій Європи (FACE), членом якої є ВАМКМУ. FACE звернулась до української влади і закликала її затвердити Стратегію та розблокувати роботу мисливської галузі. На жаль, звернення залишилось без реакції.
У травні 2025 року, лише через два роки, Стратегію, у скороченому вигляді, було ухвалено Кабміном. Але поки що цей документ несе лише декларативний характер. Ми сподіваємося, що врешті решт, він відіграє позитивну роль у майбутньому мисливської галузі.
Минулого року також було розроблено, затверджено та опубліковано перший Кодекс українського мисливця, який містить в собі європейські культурні цінності й мисливські традиції України. Кодексом запроваджено Національний день мисливства (перша субота червня), День пам’яті мисливців-захисників України (перша неділя березня), описано моральні обов’язки мисливця, мисливська етика, культура та традиції, запропоновано національний мисливський гімн, мисливський марш, мисливські сигнали та багато інших важливих ініціатив для розвитку мисливства. Цей документ також високо оцінила та підтримала FACE.
Наразі в Україні триває робота над модернізацією мисливського законодавства та приведенням його у відповідність до європейських норм. Але процес йде дуже повільно і важко.
PIRSCH: Як швидко, на Вашу думку, відновиться мисливська галузь та полювання і чи взагалі це відбудеться?
РН: Відновлення полювання в Україні не лише можливе, а й необхідне. Принаймні це можна зробити на територіях, де немає бойових дій і які були розміновані. Однак, у 2023 році лише дві області (Миколаївська та Черкаська) дозволяли обмежене полювання впродовж одного-двох місяців. У 2024 році – п’ять областей дозволили обмежене полювання, а десять областей погодилися на регулювання чисельності хижаків.
Ми сподіваємося, що сезон полювання 2025/2026 (який офіційно мав розпочатися ще у травні) буде більш продуктивним, і дозвіл на полювання на різні види дичини отримають більше регіонів. Адже полювання – це фінансова підтримка господарств, кошти для утримання єгерів та охорону угідь, це зменшення кількості хижаків та епізоотій, продовольство для місцевого населення, реабілітація для ветеранів, формування потенціалу територіальної оборони країни.
Але для відновлення всієї мисливської галузі й тим більше її розвитку, відкриття полювання – замало. Необхідно провести багато роботи – організаційної, управлінської, законодавчої… і без об’єднання мисливської спільноти та підтримки держави – цього зробити не вдасться.
PIRSCH: Які найбільші виклики стоять перед мисливською галуззю?
РН: Багато проблем існувало ще до війни, і відтоді вони лише посилилися: застаріла правова база, надмірна бюрократія та централізація влади щодо надання дозволів, брак державної підтримки, слабка єгерська служба та відсутність професійної освіти єгерів, відсутність обов’язкового навчання мисливців, високий рівень браконьєрства, перенаселення хижаків і екологічно шкідливих тварин, таких як бродячі собаки, коти, вовки, лисиці, єнотоподібні собаки, шакали та ворони, низька чисельність поголів’я основних видів мисливських тварин, активний тиск зооактивістів…
PIRSCH: Чи справді зооактивісти мають значний вплив на політику у сфері мисливського господарства України?
РН: Так. Це, переважно, малочисельні організації, але частина з них має фінансування міжнародних антимисливських фондів. Їхні заклики – це маніпуляції з наміром заборонити мисливство в Україні.
Перед війною їм вдалося за підтримки Міндовкілля, внести до Червоної книги два мисливських види – лося (Alces alces) та бабака (Marmota bobak), заборонити весняне полювання на птахів, заблокувати мисливську просвіту серед молоді. Вони реєструють безліч антимисливських законопроєктів і враховуючи, що мисливське лобі в Україні майже відсутнє, зооактивістам вдається дещо реалізувати. Одна з активних антимисливських тем, яка лобіюється останніми роками в Україні – це заповідання вовка. Проблема – надумана і безглузда, враховуючи, що його чисельність у нас до війни була стабільною (близько 2000 голів), а за останні три роки блокування мисливства – досягла майже 3,5 тис. особин.
PIRSCH: З моменту вторгнення РФ в Україну ви стали більш мілітаризованою країною. А як щодо цивільної зброї?
РН: В Україні цивільному населенню дозволено мати лише довгоствольну мисливську зброю. Використовувати її можна лише в мисливських угіддях під час законного полювання або у стрілецькому спорті. Зберігати та перевозити її можна лише у розібраному, розрядженому стані.
За даними експертів, кількість цивільної зареєстрованої зброї до війни становила близько 1,3 млн одиниць, власників зброї – близько 1 млн осіб.
Під час війни кількість зброї серед населення зросла в рази, зокрема й незаконної. У перші дні війни влада тимчасово роздала військову зброю цивільному населенню для супротиву ворогові – і це відіграло важливу роль в обороні держави. Крім того, цивільним особам тепер дозволено використовувати особисту зброю для самооборони від російських військових.
Нині влада країни закликає цивільних реєструвати чи здавати трофейну та нелегальну зброю без ризику притягнення до відповідальності.
Після початку великої війни, у 2022 році було проведено національне опитування серед населення щодо права громадян на володіння короткоствольною зброєю для особистого захисту. У ньому взяли участь близько 1,7 млн громадян і 58% відповіли «Так». Того ж року законопроєкт «Про право на цивільну вогнепальну зброю» був ухвалений Верховною Радою за основу, але, на жаль, і досі не прийнятий остаточно.
Разом із тим останні роки зооактивісти лобіюють питання щодо заборони свинцевих набоїв для мисливської зброї, але, на думку фахівців, в Україні це питання не на часі. Поспішні рішення, можуть призвести до роззброєння цивільного населення, паралічу мисливського сектору та послаблення національної оборони.
PIRSCH: Яких екологічних наслідків зазнала Україна від війни? Як це вплинуло на тваринний світ?
РН: Росія постійно атакує Україну ракетами та безпілотниками. З 2022 року було здійснено понад 10 000 ракетних атак і 30 000 ударів безпілотниками. Збитки, завдані довкіллю, оцінюються у 90 мільярдів євро. Близько 30% території країни забруднено боєприпасами. Понад 3 мільйони гектарів лісу (приблизно 20% лісової площі) пошкоджено або знищено. Щонайменше 900 охоронних територій зазнали руйнувань, а 30% заповідників перебувають під загрозою зникнення. Вчені підрахували, що близько 80 видів дикої природи наразі перебувають під загрозою вимирання.
Військові рф спричинили пожежу в найбільшому заповіднику України «Джарилгач» на узбережжі Херсонщини у Чорному морі. На цьому острові, площею 5,6 тис. га, мешкала рідкісна фауна, зокрема унікальний степовий екотип асканійського благородного оленя.
Шкоду природі України важко підрахувати – вона не вимірюється грошима, бо деякі види флори та фауни вже втрачено безповоротно. Агресор безперечно має понести за це відповідальність.
Точні дані про загибель та міграції диких тварин, збитки – невідомі через відсутність моніторингу. На жаль, в Україні досі не створено жодного мисливського науково-дослідного центру, не організовано моніторинг нинішнього стану популяцій мисливських тварин і не проведено оцінку збитків мисливській фауні та галузі.
Україна, як член FACE, зверталася до країн ЄС за допомогою у створенні такого центру, але, поки, не отримала такої підтримки.
Народ України, який нині захищає свою країну та європейські демократичні цінності, щиро дякує народам Європи, особливо Німеччини, за їхню життєво важливу підтримку в цій боротьбі. Бажаємо Німеччині процвітання та подальшого розвитку європейського сталого мисливства!
Автор: Kathrin Führes
Джерело: www.pirsch.de/news/exklusives-interview-damit-kaempfen-jaeger-der-ukraine-41609
Leave a Comment