ВІДНОВЛЕННЯ АРЕАЛУ БАБАКА

 У колишні часи степовий бабак був чисельним гризуном у лісостеповій та степовій зонах Російської імперії (рис. 1). Однак інтенсивне використання його ресурсів, заради заготівлі його смушків, м`яса та жиру, сприяло його зникнення в багатьох місцях

Рис. 1 Дорослий бабак: Луганська область, Міловський район, 2009 р. © Фото: А.М. Волох

У 1915 р в Україні лише на території Стрільцівського степу було видобуто близько 40 тис. бабаків. Крім необмеженого полювання, скороченню ареалу цього виду також сприяло розорювання багатьох степових ділянок у 1909-1913 рр., що стало наслідком капіталізації всієї економіки і високої прибутковості зернового ринку. В роки революцій і воєн, якими ознаменувався початок ХХ ст., слабко лімітоване полювання на степового бабака перетворилася в його постійне переслідування, що дуже швидко призвело до зникнення більшості його колоній. У 1917-1919 рр. на території України вони вціліли лише  в 5 місцях:

  • поблизу ст. Плиски у Борзнянському повіті Чернігівської губернії;
  • в ярах і балках Вовчанського повіту на північ від Харкова;
  • в долині р. Бурлук в Куп’янському району поблизу с. Шипувате;
  • на землях Лимарівського і Деркульського кінних заводів біля  Біловодська;
  • в степах Стрільцівського і Провальського кінних заводів у Луганському районі.

Незабаром бабаки біля ст. Плиски були знищені і на 1925 р. їхні поселення в Україні вціліли лише в Луганській і Харківській областях. Важливим для збереження цих тварин   було встановлення в 1937 р охоронного режиму на схилах р. Великий Бурлук, в Хомутовському і Провальскому степах, а також проголошення в 1940 р. Стрельцівського степу обласним заповідником  (Борейко, 2002).

Особливо скоротилася чисельність бабака під час Великої Вітчизняної війни і в повоєнні голодні роки, коли люди для того, щоб вижити, добували і вживали в їжу ховрахів, тушканчиків, хом’яків та інших тварин. Тому навіть в 1956 р. всюди чисельність бабаків була дуже малою – в найбільш оптимальному Стрільцівському степу на площі 525 га мешкало близько 500 особин.   

Рис. 2 Динаміка ареалу степового бабака в Україні*
*За: В.А. Токарский и др. (2011) з доповненнями автора

Помітне збільшення ареалу бабака в Україні відбулося в середині ХХ ст. після освоєння залишків цілинних і перелогових земель. У 1950/51 рр. було розорано близько 1 тис. га степових і лучних ділянок у Біловодському районі Луганської області, що змусило деяких тварин переселитися в інші місця і сприяло збільшенню щільності їх населення в окремих балках. Як не видається дивним, скорочення площі степу стало поштовхом до посиленого розмноження бабаків та подальшого розселення. Вони заселили нові балки в Міловському, Біловодському, Старобільському, Марківському і Ново-Псковському районах Луганської області, а також проникли в суміжні райони РРФСР. Особливо багато нових поселень байбака з’явилося в Кантемирівському районі Воронезької, а також в Чортківському, Мілерівському і Богучарівському районах Ростовської областей. У 1950 р.  у Луганській області було обліковано 530 особин, а до 1960 р. їхня кількість зросла в 5-6 разів (Абеленцев и др., 1961). Це послужило приводом для відкриття в 1955 р. на території Міловського району полювання і організації відлову тварин для інтродукції в інших місцях.  

На початку 60-років стало спостерігатися розселення бабаків із харківського осередку (рис. 2), хоча помітне зростання цієї популяції почалося ще в 1947 р. За короткий час вони заселили більшість балок, ярів і лісових галявин, площа яких склала ~20 тис. га. Звідси бабаки проникли до Вовчанського і Дворічанського районів Харківської області, а деякі – в сусідній Валуйский район Бєлгородської області Росії. У 1965 р в Україні мешкало близько 20 тис. бабаків, які зайняли майже всі цілинні ділянки і, розселяючись в різні боки, значно збільшили ареал (Токарский, 1997).

Рис. 3 Бабак після перетину річки: Донецька область, Краматорський район, 2012 р. © Фото: В.М. Попенко

У 1966-1968 рр. у більшості місць щільність населення бабаків досягла критичних величин. За значної територіальної та трофічної конкуренції, вони почали займати агроценози, пошкоджуючи посіви, і навіть околиці населених пунктів.  

Відновленню популяцій бабака, крім охорони його поселень, багато в чому сприяла досить велика робота по штучному розселенню. За наукового забезпечення зоологів Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна під керівництвом доктора біол. наук, професора В.О. Токарського, якого, на жаль, вже нема з нами, була розроблена методика відлову, транспортування та випусків тварин. Найбільш успішними вони були на території Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Одеської, Полтавської та Харківської та областей, де у 1930-2004 рр. працівниками районних та обласних організацій УТМР було розселено близько 3500 бабаків. Всього ж в Україні у 1980-2004 рр. було інтродуковано близько 10 тис. степових бабаків більш ніж у 100 місцях.

На 1970-1972 рр. чисельність степового бабака у Харківській та Луганській областях досягла 70 тис. особин. Внаслідок збільшення щільності населення в основних осередках, стало часто відбуватися виселення тварин за їхні межі. При цьому вони навіть перепливали невеликі степові річки (рис. 3) і формували нові колонії.

Завдяки проникненню бабаків в прилеглі райони Воронезької та Ростовської областей, а також їх активному розселення в нових місцях мешкання, згодом відбулося злиття харківської і луганської частин ареалу в один потужний осередок (рис. 2). За даними Комітету статистики України, в 2000 р чисельність байбака в Луганській області становила понад 26 тис. особин, у Харківській – близько 48 тис., у Полтавській – понад 1 тис., у Донецькій – понад 0,5 тис. Відомо також, що в 2004 р. ареал байбака охопив 18 з 21 районів Бєлгородської області за чисельності близько 22,4 тис. особин.

Це свідчить про значний успіх зоологів, мисливствознавців і мисливців Українського товариства мисливців та рибалок, діяльність яких у значній мірі сприяла частковому відновленню ареалу степового бабака – виду, якому на початку ХХ ст. загрожувало цілковите зникнення.

Анатолій Волох
доктор біологічних наук, професор,
член науково-технічної ради Асоціації

👉 Шановні читачі! З рештою, не менш цікавих, праць проф. Анатолія Михайловича Волоха та інших авторів ви можете ознайомитися на шпальтах нашого партнерського видання Всеукраїнської газети «Полювання та риболовля».
* Онлайн-переплата доступна ТУТ.