Що ми знаємо про екологію куріпок?
Куріпка сіра (Perdix perdix Linnaeus, 1758) – представник ряду куроподібні (Galliformes) родини фазанові (Phasianidae) роду куріпки (Perdix), осілий аборигенний мисливський вид, котрий повсюдно заселяє агроландшафти, відкриті та напівзакриті природні угіддя України, окрім високогірʼїв Карпат і Криму, де висота над рівнем моря перевищує 900 м, та зімкнених лісових масивів Полісся.
Куріпка сіра є корисним мисливським та сільськогосподарським видом. Встановлено, що одна особина упродовж року знищує більше 5 кг різноманітних комах-шкідників, зокрема – за один день поїдаючи до 126 ос. колорадського жука, а, полюючи на довгоносиків, рятує до 50% врожаю цукрового буряка. При цьому, наявний зерновий корм птахи збирають виключно з землі, тому не завдають збитків виробникам. Результати моніторингу користувачами мисливських угідь чисельності даного виду нині використовуються вченими, у сукупності з індексом MSA, для оцінки екологічного стану навколишнього природного середовища.
У СРСР вид зберігав промислове значення до 30-х років минулого століття. Згодом заготівля куріпок різко скоротилася, попри це спортивне полювання на них у країні і донині лишається найпопулярнішим серед решти наземно-гніздових видів. Чисельність птахів в Україні у 60-х роках ХХ ст. складала близько 297 тис. особин. Станом на початок ХХІ ст. цей показник коливався в межах 913 тис. ос., що свідчить про чітку тенденцію до зростання чисельності виду. Втім, за неофіційними оцінками європейських науковців, запаси куріпки сірої в Україні, як і в ЄС, навпаки різко зменшилися і коливаються у межах всього 60–80 тис. пар, що узгоджується з прогнозами ряду вітчизняних авторів.
Висвітленням питань біології та екології куріпки сірої у другій половині ХХ ст. приділялося достатньо уваги як радянськими так і закордонними вченими. Втім, власне у незалежній Україні, упродовж останніх 25 років, зоологічні, екологічні і мисливськогосподарські дослідження виду носили поодинокий та фрагментальний характери, про що зокрема свідчить незначна кількість публікацій у спеціалізованих друкованих виданнях.
Куріпка сіра – середній за розміром птах, який веде наземний спосіб життя. Жива маса самців 400–410 г, самок – 370–390 г. Тривалість життя – до 20 років, хоча у природі цей показник рідко перевищує 4 роки. Статевий диморфізм виражений слабко. Верх тулуба сірий з темно-бурим цівчастим малюнком і «титановими» поперечними смугами. Низ – світло-сірий, на передній частині велика пляма каштанового кольору підковоподібної форми, яка в самок відсутня або має значно менші розміри ніж у самців. Повна заміна оперення відбувається один раз на рік. Линька розпочинається влітку і триває до декількох місяців, у залежності від розтягнутості періоду розмноження.
Типові стації куріпок це відкриті та напівзакриті екотони – межі та закрайки полів під різноманітними сільгоспкультурами, посіви колоскових злакових, перелоги, пасовища та сіножаті, балки, вирубки, долини річок, узлісся, великі лісові галявини. У перелічених біотопах птахи, як правило, тримаються забурʼянених чи порослих рідкими чагарниками ділянок з розвиненим травʼяним ярусом. За відсутності факторів турбування, вид легко адаптується до існування у навколоселітебних та, навіть, селітебних територіях. В осінньо-зимовий період куріпки тримаються зграйками, що складаються, переважно, з одного повноцінного виводка.
Біотопний розподіл куріпки сірої в умовах місцевого Лісостепу детально не досліджувався. Пирогов Н. Г. описав стаціальні вподобання птахів у лісостепових ділянках півдня України. Основна їх частина притримувалася степових ділянок (74,2%), а також закрайків перелісків і очеретяна-чагарникових угідь (16,2%). Значно рідше куріпки зустрічалися в середині перелісків (9,6%). Зокрема, на відкритій місцевості птахи надавали перевагу сінокосам (65,2%), де висота травостою дозволяла їм своєчасно помічати небезпеку.
Куріпка сіра – поліфагію. Кормовий набір дорослих особин у безсніжний період складається з безхребетних тварин, зелених частин рослин, ягід, насіння диких трав і сільськогосподарських культур. Курчата з перших днів життя харчуються переважно тваринними кормами – гусеницями, лялечками, молюсками, дорослими комахами; частково ягодами, поступово переходячи на раціон дорослих птахів. Встановлено, що прирости живої маси пташенят, котрі упродовж перших шести днів життя споживали виключно рослинні корми, були на 46,4% нижчими, ніж в курчат у раціоні яких були комахи. Зокрема, в екосистемах з достатньою кількістю членистоногих, виживання пташенят складало на рівні 50%, тоді як в бідних комахами біотопах – лише 13%. З установленням мінусових температур та снігового покриву, асортимент кормів значно скорочується. Куріпки переходять на харчування сходами озимих, післяжнивними залишками колоскових культур та насінням бурʼянів. Серед найцінніших рослин, які у різні сезони року можуть слугувати птахам як кормовими так і захисними угіддями варто виділити: люпин багаторічний, люцерну, пухир плідник, еспарцет, буркун.
Сірі куріпки – моногами. Ранньою весною, зі сходженням снігового покриву, у тварин розпочинається період розмноження. Птахи утворюють батьківські пари. Участь самок у розмноженні становить близько 80%. У Лісостепу гніздо влаштовується упродовж травня – початку червня, у заглибленні землі серед чагарників і торішніх трав. У кладці може бути до
26 яєць, а в Українському Лісостепу, як правило, у межах від 10 до 14 шт. Період інкубації триває 23–24 доби. Самець приймає повноцінну участь у вихованні приплоду і вразі загибелі самки всю турботу про потомство виконує одноосібно. Молодняк з’являється з кінця травня до кінця червня, стає статевозрілим у віці 9–10 місяців і вже наступної весни бере участь в розмноженні.
Гостро лімітуючий вплив на рівень збереження та відтворення популяцій куріпки сірої здійснюють ряд абіотичних факторів, зокрема: інтенсивність опадів під час появи потомства, тривалість безморозного періоду, максимальна глибина снігового покриву, кількість і тривалість ожеледей. На репродуктивні показники виду в значному ступені впливає також щільність особин на одиницю площі.
Аналізуючи вплив антропогенних факторів на повсюдне зниження в СРСР чисельності куріпки сірої у другій половині ХХ ст., Колосов А. М. окреслив наступні. Погіршення кормових, гніздових і захисних якостей угідь у результаті: ліквідації польових меж та інших природних вкраплень рослинності в агроландшафти, зростання розораності земель, монокультурна спеціалізація підприємств, механізований збір колоскових злакових, перевипас луків. Непомірний мисливський прес (прим. авт.: упродовж 70-х років у лісостеповому поясі СРСР добувалося до 76% осінньої чисельності популяцій виду). Вченим зокрема відмічалося, що більшість птахів, особливо молодняка, гинуло (в т.ч. шляхом руйнування гнізд) у період механізованого скошування зеленої маси. Поруч з тим, катастрофічне зменшення поголівʼя куріпки в агроландшафтах Англії, Франції, Данії та ін. держав автор повʼязує з дефіцитом пріоритетного корму – членистоногих, чисельність котрих різко скоротилася з широким, на той час, впровадженням у сільському господарстві країн Європи інсектицидів та гербіцидів. Згодом частка загибелі тварин, через популяризацію хімізації сільгоспугідь, була визначена й в Україні. Так, за даними Бондаренка В. Д., у результаті внесення мінеральних добрив гинуло 9% популяції куріпок, тоді як застосування пестицидів, в окремих випадках, викликало понад 90% смертності серед птахів. Наявні відомості про загибель куріпок при внесенні в угіддя зерна, протруєного ротендицидами, а також про зниження відтворних властивостей виду під впливом застосування інших видів пестицидів, що зокрема призводило до зменшення кількості яєць в кладці, загибелі та виродження ембріонів і т.п. Вище перелічені негативні аспекти антропогенного тиску на вид у більшій мірі узгоджуються з результатами досліджень інших авторів.
Власне сама трансформація природних угідь у зімкнуті площі агроценозів з низькою мозаїчністю та супутнє цьому зростання фактору турбування завдають значних збитків популяціям польових видів птахів, у т.ч. куріпок, оскільки позбавляють їх захисно-гніздових осередків та порушують установлені добові і сезонні біоритми тварин. Під впливом антропогенного стресу у куріпок розвивається специфічна хвороба, яка окремими авторами іменується «хворобою напруги» та супроводжується різноманітними патологічними проявами, навіть до зупинки розмноження і загибелі від виснаження.
Куріпка сіра входить до трофічних ланцюгів практично усіх денних хижих птахів середнього і великого розмірів – яструбів, лунів, орлів, а також воронових, пугача, лисиці рудої, єнота уссурійського, бродячих домашніх собак та кішок. Існують повідомлення про шкідливий вплив на популяції сірих куріпок диких свиней.
Свого часу також було досліджено вплив хижацтва та сільськогосподарського виробництва на збереженість гнізд куріпок у СРСР та Західній Європі. Так розорення яйцекладок хижаками у ЧРСР відбувалося у 11,0% випадків їх знищення, тоді як при виконанні польових робіт страждало 71,5% гніздівель. На решту випадків припадало 17,5%. В той час в Англії ці цифри становили відповідно 39,0–60,2%, 26,8–27,2% та 12,8%. В окремі роки була зареєстрована загибель куріпок від інфекційних та інвазійних хвороб, зокрема внаслідок масового ураження гельмінтами, коли в одному птаху вчені нараховували до 12 тис. глистів.
При плануванні мисливськогосподарської діяльності у Лісостеповій правобережній і Лісостеповій лівобережній лісомисливських зонах України річну загибель кладок, молодняку та дорослих особин куріпки сірої для обох зон оцінюють у 50, 60 та 40% відповідно, а відтак середньорічний приріст популяції приймається за 20%, хоча може сягати і 100%.
У результаті сукупної дії вище перелічених негативних екологічних (переважно антропогенних) факторів, із середини ХХ ст. чіткі тенденції до стрімкого скорочення чисельності куріпки сірої прослідковуються по всьому Європейському континенту. Так, у проміжку між 1959–2009-ми роками добування куріпки у Німеччині скоротилося на 98,0%. Кількість впольованих за мисливський сезон птахів у сусідній Польщі також скоротилося на 98,5%, порівняно до 60–70-х років минулого століття. А чисельність виду у Великобританії, упродовж останніх 25 років, зменшилась на 80%. Як наслідок, полювання на вільну куріпку у більшості країн ЄС нині жорстко обмежене або заборонене взагалі. Птах визнаний як такий, що «перебуває під загрозою зникнення». Куріпка сіра віднедавна занесена до червоних книг Німеччини, Австрії та Швейцарії. Вид також внесений до Додатку ІІІ (Види фауни, що підлягають охороні) Бернської Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі, Директиви ЄС з охорони диких птахів (SEE 1-3) та до переліку видів, які знаходяться під опікою Європейського товариства охорони навколишнього середовища (SPEC 3). Проте 2008 року ЄС припинив субсидування відведення земель під стації для куріпок і решти польових птахів, а паралельне збільшення посівів озимих зернових, замість традиційних ярих, виявилося додатковою причиною зменшення сегетальної флори та, як результат, збіднення фіторізноманіття у середовищах існування виду.
Отже, можна дійти узагальненого висновку, що стан вітчизняної популяції куріпки сірої у значній мірі залежить від: метеорологічних умов упродовж всього року, головним чином глибини залягання снігового покриву, кількості і тривалості ожеледей; структури, природної мозаїчності, захисних та кормових властивостей домінуючих агроценозів; рівня індустріалізації і спеціалізації землеробства у цілому; хижацького та антропогенного навантаження.
Василь Новицький, доктор наук,
Голова Науково-технічної ради Асоціації