Ондатра: історія успіху
Цей гризун є важливим об’єктом хутрового промислу в Північній Америці, де його м’ясо також вживають в їжу. У Європу ондатру вперше завезли у 1905 р. на територію Чехії, дещо пізніше – в Англію, Бельгію, Німеччину й Фінляндію, звідки вона розселилася по різних водоймах. У багатьох європейських країнах її чисельність жорстко контролюється, оскільки цей гризун риттям численних довгих нор завдає шкоди земляним протипаводковим та іншим гідротехнічним спорудам. Особливо інтенсивно боротьба з ондатрою велася й ведеться в Німеччині, де для цього при установах із захисту рослин навіть була організована спеціальна служба, яка функціонувала до 1949 р. Унаслідок упровадження спеціальних заходів у 1915-1942 рр. на території Німеччини вдалося добути 410,38 тис., а в 1946-1967 рр. – 2701,59 тис. особин. Однак повністю ондатру знищити не вдалося. У цьому плані серед європейських країн найуспішнішою виявилася тільки Великобританія, де популяції інтродукованого раніше виду зникли в 1939 р.
Наукове та економічне обґрунтування акліматизації ондатри в колишньому СРСР було розроблено в 1925 р. видатним мисливствознавцем, проф. Б.М. Житковим, хоча сама ідея її вселення озвучувалася різними вченими ще раніше. Треба зауважити, що в наукових колах було й досить багато противників інтродукції цього виду, які побоювалися несприятливих господарських (зниження чисельності раків і перлівниць, пошкодження прибережних посівів і городів, руйнування гідротехнічних споруд), епідеміологічних (завезення нових паразитів та збудників різних хвороб) і біоценологічних (порушення сформованих екологічних зв’язків, витіснення хохулі та ін.) наслідків. Проте у СРСР із 1927 р. розпочали досліди із кліткового розведення ондатри й вивчення її біології. Незважаючи на невдачі, у 1928 р. на о-ві Великий Соловецький (Біле море) й на о-ві Карагінський (Камчатка) здійснили два перші випуски. До 1932 р. у країну з Великобританії, Канади та Фінляндії було доправлено досить велику кількість племінних тварин (2543 ос.), які стали засновниками нових популяцій. Пізніше створені угруповання обрали найважливішими резерватами для інтродукції ондатри в Євразії, унаслідок чого вдалося сформувати величезний ареал цього виду на території європейських країн, СРСР, Китаю, Монголії та Японії.
Розселення ондатри в Україні почалося невдалим випуском 36 звірків у 1929 р. в обгороджений ставок під Харковом. Успішнішою була планова інтродукція в 1944 р. на території Запорізької області, коли в заплаву Дніпра випустили 120 особин, доправлених із Курганської області (Росія). Найбільшу кількість ондатр (707 ос.) у степовій зоні одночасно було розселено в 1945 р. на території Дніпропетровської, Луганської, Миколаївської та Херсонської областей. У 1945-1965 рр. 4465 звірків випустили в численні водойми лісостепової зони, в 1945-1965 роках – 5870 на території Полісся, 661 – в Закарпатті, а також 1739 – у сусідній Молдові (Павлов та ін, 1973). Дуже успішною виявилася інтродукція ондатри в пониззі Дніпра на території Херсонщини, яку почали в 1945 р. розселенням звірків (182 ос.) з Архангельської області. У 1946-1953 рр. здійснили випуски 1677 особин у 47 місцях у внутрішніх водоймах дніпровської дельти. Це привело до швидкого формування потужної популяції, яка за кілька років стала основою для створення в цьому районі промислового мисливського господарства.
У 1946 р. було здійснено випуск ондатри (141 ос.) у Кучурганський лиман на території Біляївського району Одеської області. У 1948 р. 200 тварин завезли в Полтавську область і випустили в ліві притоки Дніпра – Псел і Ворсклу. Пізніше звідси ондатра проникла вниз за їхньою течією у степову зону, де в лівобережній частині Дніпродзержинського водосховища утворила три невеликі осередки – у с. Келеберда Кременчуцького району, в пониззі р. Псел і в гирлі р. Ворскла. Представників зазначеного виду жодного разу не випускали лише в Донецькій області та в Криму. Надалі у багатьох місцях України практикувалося внутрішньообласне розселення звірків, яке здійснювали переважно районні організації УТМР. Наприклад, із 1949-го до 1966 рр. було зроблено кілька випусків досить великої кількості місцевої ондатри (5285 ос.) у Придунав’ї, яка там стала важливим компонентом створення середовища у водно-болотних екосистемах. Окрім того, тільки в 1966 р. на території Одеської, Кіровоградської, Миколаївської і Херсонської областей було виловлено 11,29 тис. звірів, яких використовували для подальшого розселення (Логінова, 1968). Тому опубліковані дані (Берестенников та ін, 1969; Павлов та ін, 1973) про те, що у ХХ ст. у водоймах України було розселено понад 20 тис. ондатр, із яких приблизно 10 тис. – у степовій зоні, суттєво занижені. На жаль, ця робота, результати якої виявилися досить позитивними, слабо документувалася. Проте дані свідчать, що у степовій зоні було розселено понад 55% від усієї кількості інтродукованих у країні звірків.
Розселення величезної кількості ондатр у багатьох областях України та прилеглих країн сприяло швидкому формуванню ареалу. Інтродуценти 1944-1945 рр. дуже швидко обжили заплаву Дніпра й пониззя приток, звідки по водоймах Запорізької та Дніпропетровської областей почали інтенсивно розселятися зі швидкістю 12-16 км на рік. Цьому неабияк сприяли: висока успішність розмноження звірів, слабка конкуренція з боку інших видів, незначний вплив хижацтва і браконьєрства. Проте після створення Каховської ГЕС (1953-1955 рр.), коли основні біотопи ондатри були затоплені, чисельність її скоротилася, а інтенсивність експансії зменшилася. Подальше зарегулювання стоку р. Самара кількома греблями, а Дніпра греблею Дніпродзержинської ГЕС (1964) призвело до скорочення площі ондатрових угідь. Разом з інтенсивним браконьєрством, яке було зумовлене високою ціною на шкурки нової тварини, це значно сповільнило швидкість розселення. Проте до 1981 р. ондатра освоїла весь басейн Самари з притоками: Вовча, Тернівка, Бик, Верхня Терса, Конка та ін., але водночас вона її не було в усіх річках, які впадають в Азовське море між Білосарайською косою і півостровом Бірючий. Надалі ондатра також заселила річки Приазов’я, але цей процес мав певні особливості…
У степовій зоні Дніпро має дуже мало лівих приток, серед яких найбільшою є р. Конка. Саме по цій річці ондатра із Дніпра повільно рухалася вгору і в 1979-1980 рр. досягла її верхів’їв на Приазовській височині поруч із витоками багатьох річок Азовського басейну. Останні – це слабкі водотоки, які давно перетворили на ставки й водосховища. Завдяки високій плодючості населення ондатри за короткий термін сягнуло високої щільності. Це сприяло швидкому освоєнню молодими звірками нових місць проживання, які незабаром подолали вододіл між Дніпровським і Азовським басейнами. Із цього моменту почалося освоєння ондатрою річок Північно-Західного Приазов’я, де її ніхто не випускав. Незабаром усі ці водойми майже одночасно були заселені новим видом, окремі представники якого досягли морського узбережжя. Після 1988 р. літні поселення ондатри навіть стали з’являтися на мілководдях Обіточної, Бердянської та Степанівської кіс в Азовському морі, де екологічні умови для цього виду вкрай несприятливі. Із водойм, розташованих на Приазовській височині, ондатра також потрапила у витоки рр. Гайчур і Янчул (басейн Дніпра) і стала розселятися вниз за їхньою течією. Водночас вона заселила всі ставки, розташовані в балках на деякій відстані від основних русел. У 1982-1985 рр. ондатра повністю освоїла ці притоки, потрапила в р. Вовча на території Покровського району Дніпропетровської області та з’єдналася зі своїми родичами в р. Самара. Значно пізніше, у 1989 р., її було виявлено на території заповідника «Кам’яні Могили» (Донецька обл.), на р. Каратиш, витоки якої розташовані на відстані приблизно 24 км від витоків р. Гайчур і приблизно за 50 км від витоків р. Конка.
Завдяки високій плодючості і здатності до подолання географічних перешкод серед мисливських звірів ондатра вирізняється чи не найбільшою швидкістю розселення, яка за сприятливих умов може перевищувати 70 км на рік. Наприклад, з осередку, створеного в 1905 р. поблизу Праги (Чехія), вона в 1914 р. досягла Баварії, у 1915 р. – Угорщини, у 1921 р. – Словаччини, в 1929 р. – Польщі, в 1932 р. – колишньої Югославії, а в 1940 р. – Румунії. До 1928 р. площа її центрально-європейської макропопуляції становила 33, а в 1933 р. приблизно 200 тис. км2. Під час розселення ондатри в Приазов’ї швидкість її просування також була високою і становила 12,87 ± 1,79 км на рік.
У південних районах ефективному розселенню всіх аквабіонтів (бобер, видра, й норка) перешкоджають: слабо розвинена гідрографічна мережа, часті обміління й висихання водойм, їх промерзання під час суворих зим і, як наслідок, висока вразливість звірків з боку хижаків і людини. У міру просування вгору за течією до витоків Конки відстань між придатними для проживання ондатри біотопами зростала, що призводило до значних витрат часу на пошуки нею сприятливих місць. Оскільки дослідницька міграція завжди супроводжується підвищеним рівнем смертності, вона також впливала на ефективність розселення. Однак узимку 1984/1985 рр. випало дуже багато снігу, який лежав до кінця березня, що на півдні буває вкрай рідко. Тому весняне тепло сприяло його одночасному й інтенсивному таненню на величезній території. Це призвело до різкого підйому рівня води в усіх річках та до затоплення значних площ в їхніх заплавах, а також до появи водотоків у багатьох балках. Повінь прискорила розселення ондатри, яка навесні 1985 р. просунулася вниз за течією приазовських річок приблизно на 31 км. Отже, під час її розселення в зазначеному регіоні найефективнішим виявився міграційний шлях р. Конка, із витоків якої вид потрапив в інші річки як Азовського, так і Дніпровського басейнів. Позитивне значення для формування ареалу також мали заходи щодо розселення ондатри окремими особами й колгоспами в 1983 р. на р. Солона поблизу с. Атманай (Якимівський р-н Запорізької обл.) і в 1989 р. – у ставки с. Сивашівка (Новотроїцький р-н Херсонської обл.). Нащадків тварин, яких було інтродуковано в Якимівському р-ні, вже в 1986 р. ми виявили на рр. Великий і Малий Утлюк, а в 1988 р. – на р. Тащенак.
Західна частина Приазов’я була заселена ондатрою з понизь Дніпра, яка Північно-Кримським каналом потрапила в оз. Сиваш. У с. Портове Роздольненського р-ну 1 звірка вперше добули мисливці в 1972 р. Згодом вона розселилася по водно-болотних угіддях і зрошувальних каналах Джанкойського, Красноперекопського, Нижньогірського, Первомайського та Роздольненського районів. До 1982 р. найпівденніше поселення ондатри було зареєстровано поблизу с. Стефанівка Джанкойського району. Дотепер, незважаючи на загальне зниження чисельності, ондатра мешкає в усіх адміністративних районах степової зони країни.
Анатолій Волох, член науково-технічної ради Асоціації,
доктор біологічних наук, професор