Контроль чисельності хижаків – вимога безпеки – Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь

Контроль чисельності хижаків – вимога безпеки

Відповіді та пояснення противникам регулювання чисельності диких хижаків

Спочатку запитаю, чому раптом «відстріл у часи війни є морально суперечливим»? Ви вважаєте, що під час війни «несуперечливим» є лише відстріл людей? І ви сподіваєтесь, що тварини, яких не будуть контролювати, у разі, якщо вони захворіють на сказ, то вони не будуть порушувати встановлену вами «моральну суперечливість» та нападати на вояків у шанцях чи ослинювати своєю інфікованою слиною місцевість поруч, передавати інфекцію тваринкам, яких вояки тримають поблизу себе для психологічної розрядки та як охоронців від ворога?

Ви тут нагадуєте, що «відстріл для управління популяцією тварин не проводиться у межах населених пунктів». Цього, до слова, ніхто й не пропонує! Більше того, повідомлю, що у деяких місцях місцеві влади вимагали проведення від місцевих мисливців відстрілів у межах населених пунктів або відстрілів за їх – місцевих бюрократів – «дозволами». Повідомлю, що ми відразу повідомляли користувачів мисливських угідь і мисливців відмовлятись здійснювати такі «вимоги», так як таке суперечить приписам ст. 33 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», а також рішенням відповідних органів державної влади, у тому числі – ОВА.

Давайте проаналізуємо «європейський і світовий досвід, враховуючи наукові дослідження».

По-перше, поясню, що відстріл може стати відстрілом «усього, що рухається» лише під час безконтрольного його проведення. При цьому таке частіше відбувається, коли полювання заборонено взагалі. Ви думаєте чи впевнені, що під час війни не полюють із порушенням правил полювання (тобто, не браконьєрять)? На жаль, цей процес відбувається досить часто, у тому числі й як у правовий період воєнного стану, так й у інші – мирні – часи. Причин, на жаль, багато, думаю, ми колись про таке поговоримо, бо зараз мова не про це.

Практично сказ дійсно можуть переносити всі теплокровні тварини. Додам – навіть птахи, яких багато хто вважає неспроможним на таке – зафіксовані випадки є, пояснення цьому – теж!

Зовсім хибна думка висловлена тут: «Відстріл, як метод боротьби зі сказом створює вільні території, які швидко заповнюються новими тваринами». Трошки нижче поясню чому я так не думаю!

Проте погоджусь і тим, що «Лисиці та вовки мають високий рівень репродуктивності (народжують до 15 дитинчат за рік)». Так, вони швидко розмножуються, і, як опоненти стверджують, чисельність згаданих тварин швидко повернеться до попереднього рівня, якщо цьому сприятиме достатня кормова база. Власне тому й потрібно проводити контрольоване регулювання чисельності згаданих тварин до визнаної прийнятною щільності хижих тварин. Бо, як ви самі стверджуєте, що розростання хижих тварин призведе до зменшення їх їжі, а це буде безумовно сприяти тому, що вони будуть постійно розширяти свій ареал, все частіше заходячи на територію господарської діяльності та мешкання людини. А вже до вояків – тим більше, бо тут, скоріше, людина займає звичайне місце мешкання диких хижих тварин.

Ваше стверджування, що «винищення тварин в дикій природі неефективним для довгострокового зменшення популяції та боротьби зі сказом» – досить ненауково та примітивне. Якщо регулярно стримувати хижих тварин у визнаній мисливськознавчій науці щільності, то контакти хижих, по-перше, безумовно будуть зменшуватися, по-друге, їм менше буде потреби розбігатися у пошуках їжі, забігати до людських господарств. Та й між собою вони будуть зустрічатися значно менше!

Щодо населених пунктів, то, як ми уже зазначали, там дійсно полювання (як і регулювання чисельності хижих тварин шляхом відстрілу) заборонено законодавством, у тому числі – й Законом України «Про мисливське господарство та полювання». Там повинні бути організовані місцеві комунальні служби, які повинні виконувати задачу щодо відлову таких тварин у межах населених пунктів.

Відносно твердження, що «Важко постійно підтримувати надзвичайно низьку щільність популяції», то саме через це й встановлено Законом України «Про мисливське господарство та полювання» приписи ст. 33. Щоб підтримувати науково визнану щільність згаданих тварин.

Твердження, що «Безрозбірне вбивство тварин часто викликає негативну реакцію громадськості та може створювати конфлікти між громадами, природоохоронцями, зооактивістами та владою і мисливцями, що потенційно перешкоджає впровадженню більш ефективних програм спільного контролю», викликає повне здивування! По-перше, чому «безрозбірне»? Все законодавчо продумано, визначено, а то, що деякі не зовсім освідченні на цьому люди волають через свою необізнаність, або через, можливо, грантові подачки, то це не пояснює фразу, що таке «потенційно перешкоджає впровадженню більш ефективних програм спільного контролю». Що таке ви мали на увазі «під спільним контролем»? До слова ж, громадський контроль досить чітко розписаний у тому ж Законі України «Про мисливське господарство та полювання».

Ну, а зараз приступимо до того, що ж є альтернативою, якщо не відстріл тварин? Розглянемо пероральну вакцинацію проти сказу (ORV) – спосіб імунізації диких хижих тварин шляхом розкидання вакцинованих принад, яку ви вважаєте найвагомішою.

Ось вам «Методичні рекомендації: Планування, організація та проведення пероральної імунізації м’ясоїдних тварин проти сказу», затверджені Методичною комісією (протокол № 4 від 23 жовтня 2017 р.) та Вченою радою Інститут ветеринарної медицини НААН (протокол № 10 від 23 жовтня 2017 р.).

Методичні рекомендації розглянуті та схвалені Науково-методичною радою Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Протокол № 1 від 24 квітня 2018 року). Вони розроблені 11 докторами та кандидатами вет. наук та фахівцями Держпродспоживслужби та інших фахових установ та організацій.

В рекомендаціях, на підставі власних досліджень та вивчення світового досвіду представлені методичні підходи щодо планування, організації та здійснення пероральної імунізації м’ясоїдних тварин проти сказу з використанням живих модифікованих вакцин на основі атенуйованих штамів вірусу сказу, а також антирабічних вакцин, які створені на основі антигену вірусу сказу VR-G (vaccinia-rabies glycoprotein).

Рекомендації розраховані на спеціалістів ветеринарної медицини, працівників лісового та мисливського господарств, охорони природи, наукових співробітників установ ветеринарної медицини та викладачів, магістрантів й аспірантів закладів освіти за напрямом підготовки «Ветеринарна медицина». Вони викладені на 25 стор. (не враховуючи додатки та список літератури), мають майже 18 розділів та підрозділів, починаючи від вступу, біології лисиць і закінчуючи контролем ефективності та додатковою інформацією.

Бажаючі можуть її знайти на просторах Інету (як це я зробив) та прочитати на свій розсуд. Я лише озвучу деякі моменти, які, на мою думку, стосуються нашої суперечки та обґрунтування позиції.

[Далі надаю витяги з Методичних рекомендацій без купюр, тому прошу вибачення за деякі, на мою думку, мовні помилки від авторів Методичних рекомендацій, – ВЯ].

«Сказ – одна з найнебезпечніших вірусних хвороб спільних для тварин та людей.

На початку ХХІ століття в більшості країн Європи головну роль, як джерело і резервуар інфекції, відіграють дикі м’ясоїдні тварини.

В Україні, завдяки впровадженню з 1956 р. широкомасштабної імунізації собак і здійсненню суворих ветеринарно-санітарних заходів, «вуличний» сказ, джерелом збудника якого були собаки, був ліквідований як епізоотія до середини 60-х років минулого століття. Проте, в цей період на території Європи, в т.ч. і України, розпочалась епізоотія сказу «природного» типу, де основним джерелом інфекції є червона лисиця (Vulpes vulpes).

Сказ лисиць, просуваючись зі швидкістю 30-60 км в рік, до кінця 60-х років охопив фактично всю територію Європи.

В основі програм боротьби зі сказом природного типу в 60-70 роках ХХ століття були заходи, що спрямовані на зниження щільності популяції лисиць – основного джерела збудника інфекції. Проте такий вплив мав тимчасовий ефект, тому що популяція лисиць має здатність до швидкого відтворення. Було встановлено, що популяція лисиць, скорочена на 20 % – відтворюється через один рік, на 40 % – через два роки, на 60 % – 3 роки, а 70 % – 4 роки.

Новою ерою в системі антирабічних заходів стала розробка перорального методу імунізації диких м’ясоїдних. Вперше на початку 70-х років ХХ століття можливість пероральної імунізації лисиць за допомогою атенуйованих вірус-вакцин показали із Центру по боротьбі і профілактиці хвороб тварин (США). В подальшому в цьому напрямку почалися інтенсивні експериментальні дослідження в США, Канаді, Франції, Німеччині, Швейцарії.

Перше польове випробування методу пероральної вакцинації лисиць проти сказу було здійснене в Швейцарії в 1978-1982 pp. Дослідження сироваток крові лисиць в зоні проведення пероральної вакцинації продемонструвало протективну імунну відповідь у 60 % популяції лисиць, що дало можливість звільнити значну частину Швейцарії від сказу.

З 1985 року в Європі під егідою ВООЗ при фінансовій підтримці Європейського союзу розпочалися широкомасштабні кампанії з пероральної імунізації лисиць проти сказу. Проведення цього заходу стало надзвичайно ефективним, що змінило і продовжує впливати на епізоотію сказу в Європі. Цей захід сприяв значному поліпшенню епізоотичної ситуації в країнах Західної та Центральної Європи і переміщенню центру епізоотії в Східну Європу. Фактично, станом на 2017 рік статус «вільних від сказу» отримали майже усі країни Європейського Союзу.

Проте, в країнах Східної Європи, де пероральна імунізація лисиць проти сказу не проводилась, або здійснювалась не регулярно і на незначних територіях, епізоотична ситуація продовжує залишатись напруженою. Це стосується таких країн як Російська Федерація, Білорусь та Україна.

В Україні кампанії з пероральної імунізації лисиць проти сказу почали впроваджувати в польових умовах в кінці 90-х років ХХ ст. Однак, у зв’язку із обмеженими фінансовими можливостями здійснювали в областях з високою превалентністю сказу. В 2001 році було застосовано 80 тис. доз вакцини Rabifox «Dessau» (Німеччина). ЇЇ було розподілено в шести областях, на жаль вакцинація була одноразовою і не принесла результату. В 2001-2003 роках проводилась пероральна імунізація лисиць в Одеській області вакциною із штаму «Внуково-32» (Україна). Кількість приманок з вакциною була недостатньою, через це вони розподілялись в основному біля лисячих нір. Вакцинація не дала очікуваних результатів. В Полтавській області в 2002-2005 роках здійснено три кампанії вакциною Рабівак ХТТ (Україна). Аналіз ситуації щодо сказу в Полтавській області за 2002-2005 роки показав, що кампанії не спричинили суттєвого її поліпшення.

В 2003-2004 роках здійснено три кампанії по пероральній імунізації лисиць в Джанкойському і Нижньогірському районах АР Крим. Імунізацію проводили рекомбінантною вакциною Raboral V-RG (Франція). Вивченням ефективності цього заходу встановлено високу ефективність споживання вакцини цільовими видами тварин, високу ступінь імунного захисту у лисиць, що сприяло створенню благополучної щодо сказу ситуації на вакцинованих територіях.

Враховуючи світовий досвід і позитивні результати пероральної імунізації диких м’ясоїдних в АР Крим за допомогою рекомбінантної осповакцини Raboral V-RG (Франція), з грудня 2006 року в Україні проводяться широкомасштабні кампанії пероральної вакцинації лисиць проти сказу із застосуванням рекомбінантної вакцини «Броварабіс V-RG» (Україна). Протягом 2006-2014 р. постійно проводилася кампанії з пероральної імунізації лисиць проти сказу на сході України: в Харківській, Сумській, Полтавській, Луганській та Донецькій областях, де вдалося суттєво зменшити кількість випадків сказу, особливо в дикій природі.

Крім цього, враховуючи транскордонну проблему сказу, з 2012 року в західному регіоні України (Львівська, Волинська і Закарпатська області) в прикордонних з Польщею та Угорщиною територіях проводиться пероральна вакцинація лисиць проти сказу також з використанням вакцини «Броварабіс V-RG» (Україна).

Отже, складна епізоотична ситуація щодо сказу в Україні вимагає радикальних заходів, серед яких одне з основних місць займає пероральна імунізація диких м’ясоїдних, ефективність якої доведена як в експериментальних, так і в польових умовах».

Як бачите, я не збільшую роль відстрілу як єдиного методу боротьби зі сказом, безумовно – потрібні комплексні заходи. Але прошу звернути увагу, що:

Перші спробі досягти успіху за допомогою пероральної вакцинації в нашій країні успіху, на жаль, не мали;
Виходячи з вище згаданого, не всі пероральні вакцини варті уваги;
Пероральна вакцинація авторами Методичних рекомендацій вважається одним із основних методів, але не єдиним;
Нарешті, зверніть увагу, що Методичні рекомендації були «затверджені, розглянуті та схвалені» у 2017-2018 рр., в них йдеться про застосування пероральної вакцинації в України до 2014 року – початку фактичних бойових дій із рф, яка підступно напала на Україну.

Підемо далі вивчати Методичні рекомендації.

Із розділу «Біологія лисиць» багато викладати не буду – тут досить фахівців та розумних людей, але деякі моменти, цікаві на мій розсуд, повідомлю.

«Враховуючи високу чутливість вірусу сказу до лисиць, і особливості екології лисиць, жодні інші види тварин не відіграють істотної ролі в підтриманні хвороби в природних нозоареалах, хоча чисельні види домашніх і диких ссавців (коти, собаки, вовки, рисі, багато видів куницевих, борсуки, косулі, єнотовидні собаки тощо) піддаються інфікуванню й можуть буду джерелом збудника інфекції.

З екологією червоної лисиці пов’язане сезонність прояву захворювання на сказ диких тварин. На території України виявлено два підйоми захворюваності сказом серед диких тварин: високий підйом, співпадає з періодом гону у лисиці та проявляється в лютому-квітні; менший – в грудні.

В літній період, коли червона лисиця виховує свій молодняк і рух їх обмежений, кількість захворювань на сказ зменшується. Восени за рахунок збільшення щільності популяції червоної лисиці (підростаючий молодняк) формується новий підйом епізоотії, пік якого припадає на грудень. Тобто, зміна щільності популяції безпосередньо обумовлює циклічність підйомів епізоотії сказу «природного» типу».

Із цих трьох абзаців, я пропоную зробити такі висновки: по-перше, як основні виді-розповсюджувачі сказу, фахівці визнають у першу чергу лисиць, але є сенс регулювання чисельності таких видів як коти, собаки, вовки, косулі, єнотоподібні собаки; по-друге, згадані два підйоми захворюваності сказом серед диких тварин: високий підйом, співпадає з періодом гону у лисиці та проявляється в лютому-квітні та менший – в грудні, якраз дають підстави проводити регуляторні заходи у період, коли, зазвичай, проводиться офіційне, дозволене полювання, а саме у вересні-лютому.

Розглядаючи розділ «Вакцини для пероральної імунізації», у першу чергу хотів звернути увагу на таке.

«Ефективним імуногеном при пероральному введенні є штам SAD і його похідні: ERA, SAD-Bern, SAD В19, Внуково-32, SAD P5/88 та мутанти SAG-1 і SAG-2.

Захисний ефект модифікованих живих вакцин в першу чергу залежить від кількості вірусу у вакцині. При використанні вакцини із штаму Внуково-32 [науковці, – ВЯ] встановили, що найбільш ефективною є вакцина із титром вірусу 7-8 lg ЛД50/0,03 см3. Аналогічні результати отримані при випробуванні вакцини із штаму SAD B19 в Німеччині.

Недоліком модифікованих живих вакцин, пов’язаних із штамами SAD, є залишкова патогенність для дорослих мишей (при інтрацеребральному, внутрішньом’язовому та пероральному введенні).

Так, при польових випробовуваннях в Швейцарії вакцини із штаму SADBern зареєстровано 3 випадки сказу, викликаних вакциною (у лисиці, кота і кам’яної куниці), крім того, встановлена загибель двох із чотирьох бабуїнів після орального введення вакцини із штаму SAD-Bern.

В зв’язку з цим, ВООЗ рекомендує людям, які працюють з модифікованими живими вакцинами і мають ризик зазнати її дії, проводити перед експозиційну профілактичну імунізацію, а люди, що випадково контактували з вакциною (через рот, ніс, очі або рану), повинні отримати постекспозиційне антирабічне лікування. З 2001 по 2006 рр. було зареєстровано 4 випадки сказу у лисиць в Німеччині під час моніторингу кампанії вакцинації лисиць з вакциною на основі штаму SAD B19. Два випадки сказу в лисиць були виявлені в Австрії, де використовували штам SAD P5/88. В 2009 р. в Словенії було зафіксовано два випадки сказу лисиць через вакцину на основі штаму SAD B19».

Тобто, слід враховувати, що згадана вакцина може бути потенційно небезпечною для оточуючих тварин та, можливо, для людей, які із нею працюють.

Йдемо далі.

«Новою ерою у боротьбі проти рабічної інфекції є розробка і впровадження рекомбінантних вакцин. Найбільш вивченою і безпечною є вакцина V-RG, яка була створена шляхом введення гена глікопротеїну (G) вірусу сказу із штаму ERA в ген тимідинкінази вірусу віспи корови (штам Копенгаген).

Безпека продукту V-RG, порівняно з іншими аналогічними вакцинами, стоїть на першому місці. Після вакцинації оральним методом, вірус виявляють протягом перших 48 годин тільки в гландах, слизовій оболонці щоки і м’якому піднебінні. Титри вірусу були виявлені на дуже низькому рівні, що може бути свідченням певної вірусної реплікації, яка відбувається локально і на дуже низькому рівні. Той факт, що рекомбінантний вірус володіє певним тропізмом, мінімізує ризик повторної комбінації з іншими ортопоксвірусами. Крім того, немає жодного відомого резервуара вірусів цього роду серед диких тварин. Ортопоксвірус вісповакцини штаму Копенгаген утворився в результаті незалежної еволюції від вірусу-прабатька – вірусу віспи корови».

Здається, щось більш-менш дієве та безпечне наука знайшла.

Далі починається ще більш цікаве з практичного погляду, що прошу уважно сприйняти нашим друзям-«зооаматорам».

«Планування програми (кампанії) є запорукою успіху пероральної імунізації диких тварин проти сказу. Цей документ обов’язково повинен містити інформацію про територію, на якій планується імунізація лисиць, її площу, кількість необхідної вакцини із розрахунку не менше, ніж 20 дозприманок на 1 км2 [для розуміння – 1 км2=100 га, – ВЯ].

Програма повинна передбачати підготовчий період, проведення кампанії і оцінку її ефективності, а також строки виконання робіт і відповідальні особи. Повинна бути обрахована вартість програми, в яку входить вартість вакцини, а також додаткових витрат, пов’язаних з виконанням робіт з розкладання принад з вакциною, а саме: вартість пального, засобів індивідуального захисту, деззасобів, оплата праці тощо. Крім цього, повинні бути передбачені витрати на проведення контролю ефективності пероральної імунізації диких тварин проти сказу, а саме: моніторинг та аналіз епізоотичної ситуації щодо сказу в зоні здійснення пероральної вакцинації, відстріл диких м’ясоїдних тварин в зоні проведення вакцинації, відбір проб сироваток крові і зубів, надсилання отриманого матеріалу до спеціалізованої лабораторії, дослідження сироваток крові на наявність антирабічних антитіл і зубів на наявність тетрациклінового маркеру.

Програма узгоджується і затверджується Держпродспоживслужбою України із визначеним координатором проведення пероральної імунізації диких м’ясоїдних проти сказу.

Для ефективної розробки програми передбачається створення спеціальної робочої групи з її реалізації із залученням відповідних фахівців щодо проведення польових випробувань, діагностики сказу, титрування вакцини, оцінки споживання принади, визначення напруженості антирабічного імунітету і дослідження зубів відстріляних лисиць на наявність тетрациклінового маркера».

Бачите, скільки роботи потрібно виконати для проведення організації Програми імунізації пероральними та перевірки її результатів? І все це буде, безумовно, покладено на користувачів мисливських угідь, яким ви, «друзі», не хочете дозволяти їх законну діяльність – полювання, єдине законне джерело їх прибутків (їм, як деяким, ніхто грантів не надає!). А ви ще (клянусь!) будете під ногами бігати та волати, що «вони все не так роблять»! Бо вам же перед господарями треба відзвітуватись!

Наступний розділ Методичних рекомендацій – .Визначення території для проведення вакцинації. На що тут зверну увагу?

«Мінімальна площа для проведення пероральної вакцинації лисиць, згідно з рекомендаціям комітету експертів ВООЗ зі сказу, повинна бути не менше 5000 км2 [5000 км2=500000 га, – ВЯ]. Крім того, зазначається, що кампанії з пероральної імунізації диких м’ясоїдних проти сказу будуть більш успішними і економічно вигіднішими, якщо початок буде в період спаду епізоотії сказу на визначеній території».

Тут відмічу, що в України у даний час не період спаду епізоотії сказу, а навпаки – її швидке зростання! Окрім того, офіційна загальна площа мисливських угідь в Україні складає приблизно 38 800 000 га (388000 км2). Нагадаю, що кількість необхідної вакцини повинно бути із розрахунку не менше, ніж 20 дозприманок на 1 км2, тобто, для 388000 км2 мисливських угідь треба розкидати за нормативом не менше 7 760 000 (майже 7,8 млн) дозприманок!

Стосовно вартості витрат на пероральну імунізацію диких тварин, то вдалося встановити, що у цьому році був проведений тендер на придбання однієї із вітчизняних вакцин від сказу. За нашими відомостями, мова йшла про придбання 826 375 доз на суму 39 021 427,50 UAH, що вказує на ціну 47,22 UAH/доз. Якщо 7,8 млн доз, які ми розрахували для всіх мисливських угідь, закріплених за користувачами мисливських угідь, то сума за їх придбання складе 366 427 200 UAH! І це – тільки на одні імунізацію! А інструкція вимагає, що «Вакцину необхідно застосовувати два рази на рік, при цьому вакцинацію певної території потрібно проводити впродовж декількох наступних років, але як мінімум протягом трьох, після останнього випадку сказу на даній території»! Сподіваюсь, що перемножити 366,427 млн.UAH спочатку на 2, а потім ще на 3 ви зможете! Але на всяк випадок скажу, що то складе не менше 2 млрд 198 млн 562 UAH! Де взяти такі кошти у наших бідних користувачів мисливських угідь (включаючи й державних), особливо у наші часи, коли основне та практично єдине джерело отримання коштів у час закритого полювання відсутні! Навіть товариства мисливців, які зараз не можуть відкрити полювання, не отримують навіть членських внесків – альтруїстів і дурних у країні все менше! А гранти, на жаль, отримують не всі!..

Якщо уважно прочитати історичний екскурс використання застосування вакцинації у Світі та Україні окремо, то можна зрозуміти, що застосування недостатньої кількості вакцини або недовгий період її застосування (навіть три роки – 2002-2005 рр. -у Полтавській області!) не надавав бажаного результату!

А у Методичних рекомендаціях вказано, що «з 1985 року в Європі під егідою ВООЗ при фінансовій підтримці Європейського союзу розпочалися широкомасштабні кампанії з пероральної імунізації лисиць проти сказу. Проведення цього заходу стало надзвичайно ефективним, що змінило і продовжує впливати на епізоотію сказу в Європі. Цей захід сприяв значному поліпшенню епізоотичної ситуації в країнах Західної та Центральної Європи і переміщенню центру епізоотії в Східну Європу. Фактично, станом на 2017 рік статус «вільних від сказу» отримали майже усі країни Європейського Союзу». Зверніть увагу, скільки років (від 1985 до 2017) минуло! А одночасно зверніть увагу, звідки взялися видатки на проведення такого позитивного результату!

Враховуючи все вище нами прочитане та висловлене, сподіваюсь нормальним людям зрозуміло, що завдання пероральної імунізації проти сказу у мисливських угіддях, з урахування напрацювань іноземних і наших фахівців, – справа перспективна, але без Світової та нашої державної підтримки – не здійсненна! Окрім того, в наш правовий період воєнного стану витрачати такі видатки на якусь імунізацію навіть від сказу – задача досить неможлива!

Враховуючи вищезазначене, думаю, у цей період та ще у нашій країні доцільно було б знизити та підтримувати чисельність хижих тварин на оптимальному рівні звичними та доступними заходами, передбаченими Законом України «Про мисливське господарство та полювання», поступово переходячи на пероральну імунізацію за підтримки Світових організацій та спеціальних фондів від держави України (роз’яснювати не буду, бо зараз більш важлива теза – про сучасну боротьбу зі сказом в Україні)!

І нічого іншого, принаймні – мені, ніхто не доведе!

Володимир Яковлєв

Контроль чисельності хижаків – вимога безпеки

Leave a Comment Cancel Reply