Бій за майбутнє мисливства

Ворог прагне роззброїти наймогутнішу армію, яка в нас залишилася, – це народ.

Мисливській галузі України нині від держави конче необхідні три життєдайні речі: сучасний менеджмент, якісні освіта і наука, належні субвенції. Прийняття у зазначених напрямках відповідних політичних рішень, задля усунення існуючих недоліків в організації нинішнього і майбутнього функціонування мисливської галузі, змогло б послугувати історичним кроком до її відродження на благо українському довкіллю та народу. Про це та інші проблеми мисливської галузі нам розповів голова Науково-технічної ради Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь, громадський діяч, доктор наук Василь Новицький.

– Пане Василю, нині найбільша в законодавчому плані загроза, що постала перед мисливською галуззю – це Законопроєкт № 2232. Що робить Громадська спілка «Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь» (ВАМКМУ), щоб не допустити його прийняття? Які дієві інструменти на сьогодні є у мисливців для цієї боротьби?

– Справді, я вважаю цей законопроєкт найбільш загрозливим не лише для мисливської галузі, а, в першу чергу, для біорізноманіття держави, життя і здоров’я її громадян. Дивно, та назвати його чимось іншим, окрім як біологічним експериментом над Україною, язик не повертається. Щоб не допустити прийняття цього закону, Асоціація робить все, що в її силах – це і просвіта людей, виступи у ЗМІ, звернення до народних обранців, акції протесту тощо.

Гадаю, у вітчизняних мисливців найефективнішою «зброєю» для самозахисту нині могла б бути виключно їхня єдність. Проте сьогодні ми є свідками лише її поодиноких зародків.

– Можливо, Ви знаєте про подібні ініціативи псевдозоозахисників, які нині готуються ними для того, щоб нівелювати значення мисливського господарства в Україні?

– Зоозаробітчани постійно пишуть якісь нові законодавчі ініціативи. Для формування подань такої якості непотрібно забагато розуму. Свого часу я, під прикриттям колег-науковців, проникав у ядра найбільш радикальних антимисливських угруповань. Це були і борєйківці (2003 рік), більша частина з яких давно перефарбувалася і розбіглася хто куди, залишивши свого ватажка в компанії найбільш відданих бой­френдів. Пізніше (2019 рік) доводилося, під виглядом зооактивіста, спілкуватися «по душам» і зі співавторками нинішніх антигалузевих законопроєктів. Тож можу достеменно засвідчити, що в усіх випадках головною метою зоо­аферистів є максимальне викорінення мисливства в Україні як соціального явища, за яке активно платять західні замовники, а нині, можливо, і внутрішні, у зв’язку із земельним дерибаном, що насувається на країну. Доля користувачів (мисливських господарств) у цьому процесі законодавчо неврегульована, очевидно, робиться це навмисно.

Один з нових «перлів» – Проєкт закону № 5302 «Про внесення змін до Закону України «Про мисливське господарство та полювання» внісся від 25.03.2021 року цілою групою народних депутатів, в якому вони вимагають обмежити регулювання чисельності вовка та заборонити відстріл бродячих котів, буцімто, разом з ними гинуть і їх дикі сородичі (сміється). Як вам такий рівень недолугості? Жах… Уся Європа регулює чисельність бродячих свійських котів, щоб врятувати диких і зберегти біорізноманіття в цілому, а наші… роблять все навпаки. Не важко здогадатися, під чию дудку вони грають.

Власне, вся біда криється в непрофільності наших державних мужів. Адже в Україні можна стати міністром чи зайти в профільний комітет Парламенту без галузевої освіти. Більше того, можна понапризначати собі «замів» та понабирати помічників – теж без профільного фаху. А от стати керівником будь-якої «низової» ланки без відповідної освіти – не можна. То чому ми дивуємося, коли у країні фахівцями керують невігласи. Гадаю, вже давно має бути прийнятий відповідний закон, який змусить народних обранців, міністрів тощо призначати собі хоча б частину помічників та заступників із профільною освітою.

– Продовжимо тему законодавства. А які останнім часом були ініціативи від мисливців?

– У Верховній Раді ІХ скликання на рівні комітетів розглядалися: проєкт Закону України № 3200 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері мисливського господарства та полювання та запобігання незаконному полюванню»; підготовлений за участю Асоціації, альтернативний до нього Законопроєкт № 3200-1, який містив безліч проєвропейських галузевих новацій та інструменти охорони польової фауни. За останню, після трьох поспіль асканійських трагедій, активно взялися екочиновники та навіть створили профільну комісію при Міндовкіллі, куди цього разу запросили й нас, бо саме ми – мисливці, вже шостий рік кричимо про екологічні проблеми в механізації та хімізації аграрного сектору України, даємо свої розробки та пропозиції, на які отримуємо регулярні відписки. Побачимо чим все закінчиться цього разу.

От і судіть самі, хто йшов у ногу з часом, а хто ні. При цьому основний законопроєкт ще до першого читання парламентарі «вихолостили» до невпізнанності. Здається, там нічого суттєвого, окрім плати за угіддя, вже й не залишилося. Проте… Плата за угіддя, особливо польові – питання досить дискусійне, на фоні світового досвіду державного субсидування користувачів таких угідь за рахунок екологічного оподаткування агросектору – головного шкідника польової фауни.

– Розкажіть про це детальніше.

– Для тих, хто не в темі, поясню. Щороку ми втрачаємо в ме­жах 40–60% від чисельності популяцій, віднесених до фауністичних комплексів польових ландшафтів і прилеглих екотонів (водойми, болота, узлісся), саме через аграрний чинник, а точніше – первісні підходи до хімізації та механізації сільськогосподарських угідь.

На моє глибоке переконання, плата за польові угіддя економічно знищить значну частину користувачів цієї категорії. У свою чергу, масове зняття останньої охорони та відволікаючих біотехнічних заходів із «безхозних» угідь лише посилить фауністичну кризу в нашій, катастрофічно розораній країні. Схожий сценарій чекає і на значну частину лісових мисливських угідь після запланованого укрупнення лісгоспів, адже українські лісівники більшою мірою на власному ентузіазмі забезпечували ведення тут, і без того збиткового, мисливського господарства.

– Можливо, ще були якісь законопроєкти мисливського спрямування?

– Зустрічав також проєкт Закону України № 4422 «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (щодо полювання в межах господарської зони національного природного парку). Він не перший намагається розв’язати досить комплексну проблему. Адже полювання в межах господарських зон об’єктів природно-заповідного фонду є загальноприйнятою світовою практикою. В Україні ця законодавча заборона порушила договірні умови та конституційні права місцевих громад і створила із цих об’єктів резервати для розплоду шкідливих та інвазивних видів тварин. Зараз досить показовою є ситуація на Півдні з розповсюдженням шакала і єнотоподібного собаки. Свого часу також не змогли швидко зупинити поширення АЧС через цю заборону, сьогодні ми є лідерами в Європі по реєстрації випадків сказу. Переконаний, усім цим маємо «завдячувати» саме тим невігласам, які колись запровадили такі вбивчі для довкілля і людей заборони, діючи за дикунським принципом – не вміємо охороняти та управляти, то просто законсервуємо. Але ми не тайга, тут не діють усталені екологічні механізми саморегуляції екосистем.

– У контексті збільшення нападів псевдозоозахисників на мисливську галузь, як цьому протистоїть ВАМКМУ, як допомагає мисливцям?

– Знову ж таки проводимо просвітницьку та викривальну роботу. Судимося з зоозапроданцями самі та співфінансуємо судові процеси, в яких задіяні наші члени і партнери. До правоохоронних органів звертаємося регулярно, але сказати з яких питань зараз не можу, бо тривають слідчі дії. І це лише початок. Адже далі відмовчуватися немає сенсу. Але, на жаль, не відчуваємо належної підтримки від мисливці й користувачі мисливських угідь. Добре, що мисливську спільноту хвилюють ті чи інші антимисливські законопроєкти, з якими ми боремося регулярно, звертаємося до органів влади, надсилаємо свої професійні зауваження, пропозиції, виступаємо на телебаченні, кричимо про це зі своїх веб-ресурсів, шпальт видань тощо. Але коли постає питання вийти на всеукраїнський мітинг, підтримати мисливську галузь, то констатуємо, що до заходу долучається менше 0,1% від усіх активних мисливців країни. А скільки активних наших однодумців, краще промовчати. В той час наші опоненти інколи проводять у рази масованіші акції, при тому, що на всю країну їх не більше 5–7 тисяч, тоді як нас – мінімум пів мільйона.

Нещодавно в Чорногорії з’явився законопроєкт про закриття полювання на 5 років. Ця країна може стати першою в Європі і лише другою у світі, де буде заборонене полювання. Причиною цьому слугує абсолютно популістський одиничний прецедент. У нас такий законопроєкт мав з’явитися ще влітку-восени 2020 року, але перепоною стало блокування ряду його попередників. А тепер задумайтеся, яка країна має чи не найбільший вплив на внутрішню політику Чорногорії? Звичайно, РФ. От і міркуйте, чому та на чиї кошти так різко активізувалися наші антимисливці. Адже ворог прагне роззброїти наймогутнішу армію, яка в нас залишилася, – народ. І зробити це найлегше саме шляхом закриття або обмеження полювання. Додайте до цього ще й численні західні фонди, котрі десятиліттями фінансують злам в українців усталених християнських цінностей, таких як: здоровий спосіб життя, гетеросексуальність тощо, шляхом пропагування протилежних за суттю норм суспільної поведінки.

Звичайно ж, що мисливство, рибальство та, власне, будь-який виражений прояв гендерної ідентичності, їм як більмо на оці. Інструментом досягнення таких цілей часто використовуються зооактивісти. До слова, їх теж можна класифікувати на прикладі простої трирівневої піраміди: очільники, виконавці, жертви маніпуляцій.

Щодо перших – це всім нам добре відомі головні активісти, ті що не вилазять з екранів телевізорів та парламентських комітетів. Їхня основна мета – заробляння брудних грошей. Не хочу називати прізвищ, але зайдіть на їхні соціальні сторінки і переконаєтеся, що отримуючи мільйонні гранти, вони в притулки для тварин і жмені корму не завезли.

Оточують такі «очільники» себе електоратом «виконавців», осудність яких часто піддається сумніву. На наше замовлення психологи аналізували їхні соціальні сторінки, виступи на телекамеру тощо. Як правило, це нереалізовані в соціальному плані жінки середнього або похилого віку з яскраво вираженими симптомами набутої параноїдної шизофренії або ж іншого поширеного обсесивно-компульсивного розладу, що іменується фахівцями як «патологічне накопичення тварин» – збирання великої кількості домашніх тварин за відсутності достатньої площі для їхнього проживання у помешканні й можливості доглядати за ними належним чином. Хворим на ці форми розладів притаманні специфічні деформації мислення і ставлення до світу та до себе, згідно з якими, головними, визначальними у житті є виключно їхні ідеї, думки, судження, оцінки, ними самими придумані закони, котрі психіатри називають ще надцінними або ідеями-фікс. Оточення має відповідати цим продуктам їх внутрішнього світу, вони непохитно впевнені, що усіма можливими засобами, незважаючи нінащо, світ слід змінювати у відповідності до їх розуміння, а все, що виходить за межі цього розуміння та уявлення, не має права на існування і мусить бути знищеним.

Жертвами маніпуляцій «очільників» за умовно пасивного сприяння «виконавців» стають переважно пересічні громадяни, жителі мегаполісів, які навряд чи відрізнять качку від гуски. От за порозуміння з останніми якраз і варто нам боротися всіма доступними просвітницькими методами.

Таким чином добродушні, на перший погляд, зооактивісти диктують свої умови і діють як терористичні організації з чіткою ієрархією, маніпуляціями свідомістю жалісливих громадян, тиском на емоції, приверненням уваги медіа за рахунок витівок найбільш радикальних і часто неосудних членів їхньої пастви. Згадаймо лише луцького терориста Максима Кривоша, який минулого року, тримаючи в заручниках пасажирів автобуса, вимагав від Президента Володимира Зеленського опублікувати заклик до всіх дивитися, заборонений в Європі, зоорадикальний фільм.

Загалом вважаю, що сучасний вітчизняний зооактивізм у 70–80% випадків – про ненависть до людей, а не про любов до тварин.

– Звертаюсь до Вас, як до справжнього еколога, науковця. Чи впливає нині проблема загальносвітової зміни клімату на стан популяцій нашої фауни? Або все ж таки головним чинником є антропогенний вплив: фермери (отрутохімікати і недотримання правил косіння), паління сухостою, що часто призводить до випалювання великих територій і лісових пожеж, браконьєри тощо.

– Я досить предметно досліджував це питання в розрізі фонових польових видів тварин. Можу сказати, що зміни клімату різнобічно впливають на стан фауністичних комплексів, у першу чергу, польових та водно-болотних угідь. Але, все ж таки цей вплив, звісно, носить більшою мірою негативний характер, шляхом зменшення рівня затримки вологи, зникання малих водних об’єктів та зниження рівня вод у цілому. Також посухи, на фоні надмірної розораності, знижують кормову ємність польових угідь у період від дозрівання хлібних злаків до озимих сходів цих культур. Позитивний вплив від глобального потепління досить вибірковий та нестабільний. Так, якщо говорити про поширення фазана на північ – це добре, і основна заслуга цьому м’які зими. Щодо впливу аграрного сектору, то його вважаю найбільш згубним. Ніякі пали чи браконьєрство тут і поруч не стояли. Наприклад, проведеними нами дослідженнями в Лісостепу України стосовно зайця сірого було встановлено, що посіви кукурудзи на зерно, соняшника і сої, внесення мінеральних добрив та пестицидів, в існуючих діапазонах, були тут особливо вираженими, лімітуючими чисельність виду, чинниками. Примітно, що перша п’ятірка найбільш загрозливих екологічних чинників представлена саме групою «сільськогосподарські».

– Що, на Вашу фахову думку, в першу чергу, заважає мисливській галузі України розвиватись? Можливо, антимисливський рух? А може, в цьому винні самі мисливців і користувачі мисливських угідь?

– Я неодноразово переконувався, тільки-но мисливці починають проявляти хоча б мінімальну активність, відразу помітний результат цих дій. У Міндовкілля мені не раз натякали: «Якби ви так проявляли активність, як всілякі зоозахисники, паритету досягти було б значно легше». Навіть там визнають, що піддаючись однобокому тиску, вони іноді вимушені робити ірраціональні й нелогічні кроки. Останній з них – видання міністерського наказу про занесення лося та байбака до Червоної книги. Хоча кількісні порушення, з якими були сформовані відповідні подання від Національної академії наук і давали всі підстави відхилити їх, очевидно, під тиском з боку зооактивістів, цього не сталося.

– Нині запрацювала адміністративна реформа. Як вона може вплинути на мисливську галузь та на простих мисливців? Чи не відбудеться перерозподіл угідь користувачів і передача їх ОТГ?

– Непросте питання. І адміністративна, і земельна, і лісова реформи, скоріш, вплинуть на стан мисливської галузі й, боюся, не найкращим чином. Особисто для мене найбільшу тривогу викликає земельна. Адже вітчизняне законодавство не передбачає жодних «запобіжників» для збереження мисливських угідь, наприклад, у разі відмови нового власника землі від надання погодження на побічне мисливськогосподарське користування. Ні в Угорщині, ні в Німеччині, ні в решті розвинених країн Європи, власник необгородженої земельної ділянки сільськогосподарського призначення не має права не займатися веденням мисливського господарства. В цьому випадку держава залишає йому на вибір три варіанти наступних дій: господарювати самому, знайти і укласти договір із субкористувачем, заявити в державні органи про небажання або неможливість виконати попередні дві умови і тоді держава сама знайде субкористувача, а основного користувача – обкладе додатковим екологічним податком.

Європейська влада має чітку позицію – не використовувати кошти платників податків на охорону і догляд величезних площ, на яких мешкають дикі тварини, що належать державі, на їх підгодівлю, регулювання чисельності інвазивних видів та тих, які через неконтрольовану чисельність переходять у категорії «локально шкідливі» або «небезпечні».

– Ще одна проблема, важлива на нашу думку, – мисливське просвітництво, точніше його відсутність в Україні?

– Перші паростки цієї справи все-таки добре помітні, й це не може не тішити. Асоціація видає та фінансово підтримує друк мисливської літератури, організацію заходів для дітей та студентів, зйомки або дублювання просвітницьких відеосюжетів тощо. Немало в цьому напрямку зробили й наші партнери, організації та громадські діячі: Ігор Калініченко, Олексій Кіуіла, Андрій Абін, Людмила Корбач, Адріан Прокопенко, Юрій Ключник, Дмитро Ляляєв, Олександр Пащенко, Микола Настенко, Роман Ступчук, Анжела Березовська, Елеонора Давидова, Євген Бурков, Олександр Ярощук, Микола Катуна та інші. Вважаю, що саме такі люди пишуть новітню історію українського мисливства. Головне, що варто зробити – добитися державної підтримки для галузі, хоча б на рівні згортання дешевого популізму з боку чиновників. А далі все залежало б від двох речей: наскільки швидко нам вдалося б відмінити законодавчі перепони в цьому контексті та скільки українські мисливці готові були б вкладати в просвіту. Сьогодні з цим усім дуже складно. Перш за все, маю на увазі заборону пропаганди мисливства (ст. 5 ЗУ «Про захист тварин від жорстокого поводження») та зареєстрований антиєвропейський законопроєкт щодо «захисту» дітей від спостерігання за полюванням. По-друге, я вже не знаю як змусити мисливців мислити глобально і усвідомлювати, що галузь, як живий організм, не може функціонувати благополучно при відмові окремих «органів». Часто чую від мисливців дорікання на кшталт: «Чому я повинен підтримувати Асоціацію, якщо у вас не має власних угідь і я не зможу там полювати? Що мені з вашої просвіти, науки, мітингів, робочих груп?..» От як пояснити людям, що всі їхні біди на полюванні – незадовільна кількість дичини, постійні законодавчі обмеження, цькування зооактивістами тощо, це все результат відсутності просвіти, дорадництва і громадської активності всередині та за межами галузі в цілому. Тому, якщо ми найближчим часом не візьмемося за інтенсивний розвиток та фінансування якраз просвіти – на нас, безумовно, чекає подальше зростання спротиву опонентів, суспільства та влади і, як результат, цілковите фіаско.

– Червона книга в Україні, що це: місце порятунку тварин чи політичний інструмент маніпуляції і впливу на свідомість суспільства? На що нині перетворився цей документ і комісія, яка його опрацьовує?

– Для мисливської фауни Червона книга України це – могила. Крапка. Подивіться на ті види, які вже там: зубр, ведмідь, рись. Чисельність якого з цих видів за всі роки перевищила відповідні показники на момент заповідання? Найсвіжіший приклад – лось та байбак. Люди повинні розуміти, де немає законослухняного мисливця – завжди є браконьєри, з якими у лісі ні професори-самозванці, ані міністерські чиновники зовсім не борються і цьому підтвердженням є офіційна державна статистика, яка свідчить, що більшість протоколів на браконьєрів в Україні складають саме користувачі мисливських угідь, а не екоінспекція. Що про мисливство говорить світ. Рекомендація ПАРЄ 1689 (2004), Рекомендація 128 (2007) Постійного комітету Бернської конвенції (1979), Керівні принципи МСОП щодо трофейного полювання (2012) і багато інших міжнародних документів спонукають нас до усвідомлення того, що не може бути кращих інструментів охорони видів тварин, і, в першу чергу, рідкісних, які є чи можуть бути об’єктами господарського використання або браконьєрського промислу, аніж економічні. Ми не кажемо, що потрібно винести з Червоної книги ведмедя бурого чи рись євразійську. Ми наполягаємо на їхній цілковитій охороні і створенні осередків природного відтворення, в першу чергу, на територіях об’єктів ПЗФ. Але, пробачте, коли мова йде про, наприклад, копитних, чисельність яких користувачі мисливських угідь постійно прагнуть підвищити до оптимального рівня, сіють біополя, годують взимку, цілорічно охороняють, то рішення відібрати все це у того ж лося виглядає смішним і водночас плачевним для цього виду. Теж саме змушені сказати і стосовно байбака. Міндовкілля надіслало нам листа з якого стає зрозуміло, що жодної особини цього виду на територіях об’єктів ПЗФ України обліковано не було. Мене це не здивувало, бо на цих територіях є проблеми з сінокосінням та випасом худоби, що унеможливлює благополучне існування цього виду. В той час всього за кілька кілометрів від міста Полтави існує і успішно розвивається субпопуляція байбака чисельністю понад 1200 особин, про яку, напевно, ніхто і не чув. Мисливське господарство, яке належить агрохолдингу (котрий під цей проєкт залишив неро­зораними великі площі агроландшафтів), опікується цим видом і, здогадайтеся, як вчинить це господарство і агрохолдинг, коли байбак опиниться в Червоній книзі? І таких субпопуляцій у нас десятки. Ми – ЗА ЗАКОН! Але ми проти антинауковості та недолугих бюрократичних формальностей, коли їх ціна коштує зникненням із терен України конкретних видів тварин. Як заявляли окремі вчені, «професійні вносителі»: «…главное, что лось в ЧКУ.., а дальше вся ответственность на плечах государства…». Колеги, наше «государство» плювати хотіло на нас із вами, на українську науку, а на лося – десять разів! Чи не краще було б вам врятувати для початку зубра, рись, ведмедя, а вже потім братися за «порятунок» інших мисливських видів? Де обіцяні Мінекології ще у 2017 році кошти на «об’єктивний» моніторинг чисельності лося? Де обіцяна програма відновлення цього виду? Хто, які дослідження по лосю з того часу провів? І зараз ця сама траурна «музика» зіграла й по байбаку, ареал якого мисливці одноосібно розширили з двох до восьми областей. Адже, з 1991 року і понині ні профільне міністерство, ні його територіальні осередки, ні об’єкти ПЗФ не провели жодного розселення. То кого і від кого ми рятуємо?

Тому підтверджую Ваші слова – Червона книга України нині дійсно більше схожа на політичний інструмент маніпуляції і впливу на свідомість суспільства. А ще – на формальне створення видимості роботи профільної Нацкомісії, де ботаніки голосують за надання охоронного статусу тваринам, а зоологи – рослинам. Як на мене, подання Нацкомісії – це науково-документальний мотлох. У зв’язку з вищезазначеним, існує гостра необхідність доповнення прикінцевих положень:

• До частини 3 статті 14 ЗУ «Про Червону книгу України» текстом орієнтовного змісту: «…Загальний порядок виконання досліджень та вимоги до оформлення наукових обґрунтувань до пропозицій про занесення до Червоної книги України видів тваринного або рослинного світу визначаються відповідними наказами Національної академії наук України».

• до частини 4 статті 14 ЗУ «Про Червону книгу України» текстом орієнтовного змісту: «…Пропозицій про занесення до Червоної книги України видів тваринного або рослинного світу, які є об’єктами господарського використання, підлягають проведенню процедури громадських слухань».

Таким чином, прийнявши ці доповнення до ЗУ «Про Червону книгу України», Національна академія наук України мала б змогу запобігати адмінтиску, а також непрозорим і замовним видам наукових досліджень, із елементами академічної недоброчесності; визначити загальну методологію досліджень, у першу чергу, стосовно повноти їхньої кваліфікаційної, часової та географічної відповідності; уникати непорозумінь із громадськістю та суб’єктами господарювання.

– Чи будуть спроби у мисливських організацій витягти з ЧКУ мисливських тварин?

– Ми готуємося відстоювати право на існування лося і байбака, а для мисливців і користувачів мисливських угідь – право заслужено користуватися власними природними надбаннями. Підкреслюю – саме власними, бо ніхто по факту, окрім мисливців, не займався ні охороною, ані розселенням цих видів. Тому, Асоціація закликає наукову спільноту і керівництво Міндовкілля звернути увагу на неприйнятність розгляду подань подібного рівня підготовки, які дискредитують діяльність НАН, профільні органи виконавчої влади та природоохоронну систему.

– Підбиваючи підсумок розмови, щоб Ви хотіли сказати українським мисливцям та користувачам мисливських угідь?

– Я хотів би коротко нагадати мисливській спільноті про те, що ми вже втратили через свою пасивність і що ризикуємо втратити найближчим часом:

Отож, ми вже втратили:

• весняне полювання;
• полювання в господарських зонах заповідних територій;
• селекційне полювання на окремі види;
• лося (необґрунтовано занесений до ЧКУ);
• байбака (необґрунтовано занесений до ЧКУ);
• мисливську освіту та науку (знищені).

Що ризикуємо втратити найближчим часом:

• мисливське собаківництво (Законопроєкт № 2232);
• кращі мисливські угіддя держави (підуть під браконьєрські заказники через Законопроєкти № 2351 і № 4461);
• кабана та козулю (планується чергове замовне занесення до ЧКУ);
• можливість передавати свою справу нащадкам (Законопроєкт № 3563);
• можливість оберігати фауну від шкідливих та здичавілих тварин (Законопроєкти № 2232,
№ 2351, № 5302) тощо.

Тому, хочу запитати: «Товариші, будемо й надалі сидіти та проявляти «крайню стурбованість», чи, зрештою, почнемо захищати власні права та права нашого довкілля?».

Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь мобілізувала кращих юристів та формуватиме відразу кілька судових позовів на захист галузі, якщо знадобиться – і в міжнародних інстанціях. Без пафосу, гадаю, це буде ключовий бій за майбутнє українського мисливства.

Іван РОМАНІВ,
“Лісовий і мисливський журнал”