Українські мисливські порохи

Із початку 90-х років минулого століття в місті Шостка були запущені лінії з виробництва мисливських порохів «Сільвер» і «Крук». Дотепер порохи «Сільвер А» і «Сільвер Б» разом зі сферичним «Круком» загалом забезпечують майже всі потреби мисливців. Також із 2015 року на основі спортивних пістолетних порохів групи СП сконструйовані і випускаються українські грубозернисті мисливські порохи «СП-качка», «СП-кабан» і «СП-заєць». Поки що практика їх експлуатації досить невелика, але загалом порохи групи СП демонструють гарні й чудові результати пострілу під час спорядження повнокаліберних зарядів. Єдине нарікання на деяку нестабільність бою набоїв на СП-порохах у зимовий час, що вказує на їх неврівноваженість за температурно-динамічними параметрами згоряння. Імовірно, ця проблема пов’язана з нерівномірністю розміру порохових зерен, характерних саме для порохів марок СП.

 Усе ж необхідно відповідально сказати, що всі сучасні українські мисливські порохи є чудовими і дають змогу реалізувати будь-які завдання, необхідні у практиці мисливського пострілу. Водночас різні форми і шквали критики, обвалені на ці порохи, переважно мають яскраво виражений дилетантський характер, підтверджуючи цим істину, що немає поганих порохів, а є непідготовлені мисливці. Так, українські порохи не ідеальні за низкою окремих характеристик, але, імовірно, що таких ідеальних порохів, які забезпечують усілякі запити мисливців і спортсменів, немає взагалі. Та й епоха димного пороху й «Сокола», що прощають незнання, шаблонність і багато промахів у спорядженні набоїв, минула давним-давно. Тому консервативна відмова багатьох мисливців старшого покоління від сучасних як українських, так і імпортних порохів має характер усталеної звички, що захищає від необхідності освоєння нових марок. Безсумнівно, що люди, які звикли успішно експлуатувати класичні марки пороху, імовірно, і не повинні від них відмовлятися на догоду новим, досконалішим порохам, що мають свій «норов» і вимагають глибших знань.

 Так, перші після «Сокола» проби «Сільвера» не мали жодних проблем і не викликали шквалу критики, без якої сьогодні не обходиться жоден мисливський форум. Це цілком зрозуміло, тому що людям на початку 90-х років не було з чим порівнювати «Сільвер», крім як із традиційним «Соколом», і обидва порохи демонстрували майже ідентичні параметри. Далі поява вже двох марок «Сільвера» – А і Б – розширила можливості добору пороху під потреби рушниці й пострілу. При зовнішній схожості ці дві марки «Сільвер» є абсолютно різними порохами, один із яких звичайний піроксиліновий типу «Сокола», а інший – двоосновний, який швидко горить.

 «Сільвер» марка А (червона кришка банки) – це двоосновний нітрогліцериновий пластинчастий порох, від початку розроблений під повний і навіть посилений заряд шроту в межах 35-40 м Це дуже різкий і досить швидкий порох із невеликим дуловим тиском, добре працює як улітку, так і взимку до температур -25 ° С. Він різкіший, ніж «Сокіл», і так само, як і «Барс», не допускає вільностей у відхиленнях маси заряду. Він дуже погано реагує на осалені повстяні клейтухи, отримати на яких стабільність бою споряджених набоїв майже не вдається. Навпаки, добре реагує на каліберні пластикові клейтух-контейнери, пробкові клейтухи і пластикові гільзи, закриті «зіркою». Не дуже гарний у латунній гільзі, у якій у разі щільного спорядження клейтухами збільшеного діаметру дає сильну віддачу й сильно розкидає заряд шроту.

 Порох «Сільвер» марка Б (синя кришка банки) – це, по суті, український одноосновний аналог «Сокола», тому він менш різкий, ніж марка А, що має переваги під час його спорядження в набої дрібних калібрів і під кулю. Оптимальний для 16-20 калібрів. Він практично повторює характер «Сокола» – у пластиковій гільзі потребує сильного капсуля, щільних клейтухів і повного заряду шроту, але водночас різкіший, ніж «Сокіл», і також не прощає вільностей із перевищенням маси заряду. Навіть зі слабким капсулем «Центробій» у металевих гільзах, але зі щільним спорядженням, добре і навіть чудово працює в будь-якому сезоні. Щільні картонні прокладки завтовшки 3 мм і високі повстяні клейтухи збільшеного діаметру в металевій гільзі забезпечують такий рівень ущільнення заряду «Сільвер» Б, що створюють оптимальні умови для його повноцінного горіння. Тому добре зібраний у металевій гільзі набій на цьому поросі дає такі параметри бою, які майже недосяжні з аналогічним збиранням у пластиковій гільзі.

 Обидві марки «Сільвера» завдяки своїй підвищеній різкості вкрай чутливі до низького опору снаряда і не переносять легких, та ще й осалених клейтухів, що веде до неповного згоряння пороху і засмічення ствола його незгорілими частками. Нарікання окремих мисливців на випадки іскріння із затвора і сильне забруднення ствола в газовідвідних напівавтоматах якраз і пов’язані з відсутністю потрібного тиску форсування й горінням пороху у стволі. Якщо спробувати зробити постріл із цього самого напівавтомата набоєм на «Сільвері», але спорядженим у металеву гільзу під щільними клейтухами або контейнерами, якість пострілу й характеристики бою будуть просто разючими.

На відміну від пластинчастих «Сільверів» сферичні порохи «Крук» дуже непрості, що потребує великої уваги до них і стабільності в одноманітності компонентів спорядження набоїв. Загалом «Крук» розрахований під повний снаряд масою 35 г у 12 калібрі, але має досить невеликий кліренс (± 0,15 г) за масою оптимального заряду, тому вкрай чутливий до особливостей спорядження. Найкращі умови для повноцінного горіння «Крука» у пластикових гільзах забезпечуються під час використання жорстких високих напівконтейнерів або клейтух-контейнерів для скітовських набоїв із високою і стійкою під стисненням базисною частиною.

 За своїми властивостями порох «Крук» дійсно грубуватий, але за різкістю він не поступається найшвидшим імпортним порохам, утримуючи її навіть у зимовий період. Тому «Крук», імовірно, найбільш зимостійкий серед сучасних швидких порохів. Головна його проблема – зайва різкість пострілу, що погіршує купчастість. Управляти різкістю бою набоїв із «Круком» складно, він потребує жорстких щільних клейтух-контейнерів або застосування щільних і важких порохових прокладок, перекритих не менш щільним збиранням обтюраційних клейтухів. У ролі останніх найкращими є деревно-волокнисті і пробкові клейтухи, тоді як повстяні поступаються їм у цьому. Зрозуміло, що такий примхливий і різкий порох дуже залежить від щільності стискання заряду. Найменші відхилення по щільності стиснення й утримання в цьому режимі порохового заряду відразу ж сильно позначаються на динаміці тисків. Трохи слабше стиснення – і порох згоряє неповністю, обмежуючи швидкість польоту шроту, трохи сильніше перетискання – постріл зривається в бік різкості й супроводжується підвищеним дуловим тиском за жорсткої віддачі, що сильно погіршує купчастість.

 Незважаючи на сильну примхливість «Крука», багато мисливців за допомогою його пристрілювання досягають феноменальних результатів. Так, на початку цього сезону по фазану випало бачити унікальну стрілянину з інерційного напівавтомата 12 калібру набоями, спорядженими 2,0 г «Крука», щільним, жорстким і високим клейтух-контейнером для скітовських набоїв із масою дробового заряду 24 г. Стрілець був дійсно сильним, і такими набоями зі шротом №7 успішно уражав фазана на звичайних мисливських дистанціях, не маючи водночас жорсткої віддачі.

 Аналогічно в цьому самому мисливському колективі з газовідвідного напівавтомата застосовують набої із зарядом масою 28 г при 1,9 г пороху «Крук» і високим, жорстким пластиковим клейтух-контейнером. Цими зарядами зі шротом №9 так успішно уражали фазана на дистанціях 10-30 м, що практично не було підранків. Оглядаючи після стрілянини цими набоями стволи й затвори рушниць, ознак незгорілих крупинок пороху виявлено не було, але нагару все ж більше, ніж під час стрілянини «нобелями». Також був випробуваний закритий «зіркою» набій у пластиковій гільзі з 2,3 г пороху «Крук» на щільному повстяному клейтусі і з повним зарядом шроту №3 масою 35 г, вміщеним у пластиковий стаканчик. Постріл із газовідвідного напівавтомата «Хатсан-ескорт» був різким, із чудовими параметрами далекого бою, але мав досить відчутну віддачу. Імовірно, під час полювання з невеликою частотою стрільби такі заряди досить прийнятні, але на літніх і осінніх полюваннях на голуба, качку, куріпку та фазана безпроблемно витримати хоча б 20-25 пострілів із жорсткою віддачею, що виявляється навіть на газовідвідному напівавтоматі, буде нелегко як мисливцеві, так і рушниці.

 Складно наразі щось точно сказати про шосткінські порохи СП. Пов’язано це з обмеженим поки досвідом їх використання, але загалом це цілком сучасні бездимні порохи з відносно низьким рівнем дулового тиску. Це дає можливість очікувати чудової якості бою набоїв на цьому поросі, але потребує певного періоду часу на освоєння його примх. Усі ці приклади засвідчують, якими успішними бувають пристрілювальні випробування різноманітних українських порохів, що дають змогу мисливцеві успішно зібрати й ефективно експлуатувати мисливські набої, які відповідають його цілям і завданням. Потрібні для цього лише увага, розуміння процесу пострілу і здоровий глузд, що захищає від напівбожевільних рекомендацій окремих експериментаторів, яких завжди вистачає.

 Загалом ще раз потрібно наголосити на головних помилках і проблемах, із якими стикаються мисливці, намагаючись опанувати українські порохи:

  1. Робота пороху в набої, що застосовується у двостволці й у напівавтоматах, різко відрізняється. Напівавтомати завжди потребують потужнішого заряду пороху і найкраще виявляють себе з повними каліберними зарядами шроту. Зрозуміло, що такі заряди недоречні під час полювання на перепела й на літніх полюваннях на голуба, де доводиться часто стріляти;
  2. Усі українські порохи не мають такої однозначної прив’язки щодо маси заряду шроту, як «нобелі» або сунари. Це дає змогу певною мірою варіювати масу снаряда в бік його зменшення від повнокаліберного стандарту, відповідно знижуючи й масу пороху. Але гратися в дурні ігри із самопальними варіантами добирання магнум-зарядів, які передбачають збільшення маси снаряда, дуже небезпечно. Та й не потрібні вони для більшості наших полювань;
  3. Сучасні українські порохи всі дуже різкі й важко «приборкуються» в цьому сенсі, але й найменше полегшення щільності спорядження набою або зменшення заряду шроту відразу ж стимулюють різкість при зменшенні купчастості. Імовірно, що під час стрільби на короткий час це й непогано, але для дальніх пострілів падіння купчастості має однозначно негативний вплив;
  4. Маючи високу різкість, українські мисливські порохи всі дуже залежать від щільності закладання клейтухів і їх типу. Це особливо яскраво виявляється під час їх спорядження в металеві гільзи, які жорстко закривають прокладками і клейтухами збільшеного діаметру. Постріл із таким набоєм при його ретельному й акуратному спорядженні навіть з малопотужним капсулем «Центробій» завжди різкіший і дає швидкості польоту шроту, що помітно перевищують швидкості під час пострілу цим самим зарядом із пластикових гільз. На подив, і сильно осалені повстяні клейтухи, але щільно затиснуті в металевій гільзі між потовщеними прокладками також добре працюють із різкими порохами. Але у пластиковій гільзі осалені каліберні повстяні клейтухи, зберігаючи свої чудові амортизуючі й обтюруючі гази властивості, практично не створюють потрібного опору і призводять до частково ослаблених пострілів через слабкий тиск форсування. На жаль, досягти у пластику такої щільної, як у металевих гільзах, обтюрації клейтухів неможливо;
  5. Відносно висока різкість українських порохів безсумнівно потребує для оптимальних умов горіння найпотужніших капсулів-детонаторів, що застосовуються переважно для швидких спортивних порохів. У цьому сенсі потрібно віддати першість Winchester Primer-209, Cheddite CX2000, Nobel Sport U-688 і Fiocchi DFS 616. Залежність від потужних детонаторів у пластиковій гільзі зовсім не заперечує успішного використання цих порохів із капсулем «Центробій» у металевій гільзі, гранична щільність спорядження якої нівелює слабкість капсуля;
  6. Усі різкі порохи дуже чутливі до типу закладення дульця гільзи, які обумовлюють помітну різницю в рівнях тиску форсування, а також у кінцевих режимах тиску газів і швидкостях польоту шроту, що їм відповідають. Стверджують, що різниця тисків під час пострілу набоєм, закритим «зіркою», зазвичай на 100-150 кг/см2 вища, ніж при закритті його закатуванням. Наскільки реальними є зазначені відмінності сказати без достовірних результатів вимірювання тисків складно, але при фіксації швидкості шроту на хронографі дійсно «зірка» дає на +10-15 м/с вищі швидкості і зазвичай набагато кращу купчастість. Такі відмінності в закладенні дульця зазначені також у всіх рекомендаціях до імпортних порохів, вказуючи на необхідність зменшення заряду пороху в разі закриття набою «зіркою» або його збільшення у разі закатування.
  7. Найкращі результати у пластикових гільзах у тандемі з українськими порохами дають дуєе жорсткі клейтух-контейнери або напівконтейнери, здатні в напівстиснутому стані виявляти достатню амортизуючу протидія зі збереженням гарних обтюраційних характеристик. Будь-який інший каліберний клейтух не здатний у закритій пластиковій гільзі стабільно й довго тримати заданий режим первинного стиснення, передаючи його на порох. Відсутність такого підтискання призводить до уповільнення згоряння пороху й погіршення динаміки зростання тиску, зміщуючи його кінцеві фази за межі патронника у ствол;
  8. Українські «Сільвери» і «Крук» досить стійкі до перепадів температур середовища, що потрібно враховувати під час добору зимових зарядів і не перевищувати в цьому випадку оптимальних режимів пострілу. Різниця між літніми та зимовими зарядами є, але вона не така велика, як у порохів інших марок. Водночас дуже відчутні відмінності в характеристиках пострілу є при переході з 12 калібру на менші, що потребують уповільнення швидкостей горіння пороху в міру зменшення діаметра ствола. Регуляція умови для таких режимів горіння досягається добором рівня стиснення заряду пороху в гільзі й жорсткістю клейтухів. Загалом українські порохи успішно працюють навіть у 28 калібрі, виявляючи позитивну залежність від щільності посадки клейтуха в металевій гільзі;
  9. Практика свідчить про реально високу гігроскопічність українських порохів, а також про їх виражену чутливість до залишків горіння при спорядженні набоїв у стріляні гільзи. Профілактика цих вад проста – не тримати й не використовувати торішніх набоїв, зібраних у стреляній гільзі, і прагнути під час спорядження набоїв домагатися їх максимальної герметичності.

Ігор Наконечний, член науково-технічної ради Асоціації 
біолог-мисливствознавець, доктор біологічних наук, професор

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *