Заєць-русак у Польщі: історія, проблеми та перспективи
На превеликий жаль, відразу хочу відмітити, що той стан речей, який польські фахівці визнають проблемним, нині для нас видався б не інакше як «манною небесною». Адже, якщо говорити, що заєць зникає в Польщі, то виходить – на більшій частині України він вже як мінімум червонокнижний… Чому говоримо саме про Польщу? По-перше, це країна, яка більшою частиною території знаходиться в однакових географічних широтах з нашою тож є модельною, оскільки має подібні ландшафтно-кліматичні умови. По-друге, її населяє також слов’янський народ, який ще 30 років тому був дуже схожий з нами-теперішніми, не лише генетично, а й у плані господарсько-економічного розвитку та звичаєвих традицій. Тому, якщо говорити про порятунок нашого мисливського господарства, як кажуть, по «накатаній», то безсумнівно успішний досвід значно прогресивнішої у цьому плані Польщі потрібно враховувати чи не в першу чергу.
Для довідки, заєць-русак трапляється майже у всій Європі, за винятком Норвегії та північних частин Швеції, Фінляндії, Росії. У Польщі мешкає на всій території, за винятком високогір’я Татрів. Як і скрізь, ареал зайця строго пов’язаний з відкритими ландшафтами. Тут він є основним видом дрібної дичини. Полює на нього більше 90% польських мисливців.
З історії відомо, що в суспільній свідомості місцевих жителів, заєць-русак є одним з найбільш популярних представників ссавців, це твердження знаходить підтвердження зокрема у чисельних народних витворах поляків. З покон віків вухань тут вважався повсюдно розповсюдженою твариною без спеціального рангу, про що свідчить зарахування його ще з часів середньовіччя в групу дичини дозволену до добування всім верстам населення. Перші ґрунтовні згадки про облік чисельності зайців тут датуються 1871-1894 роками. Мова йде про записки пана Лісовєцкого, які він вів на полюваннях протягом згаданого періоду. Число мисливців у групі за ці роки не перевищувало 15 осіб. Протягом всіх виходів на полювання (404 дні) було добуто 1357 зайців, тобто лише 3,3 особини на один вихід. Таку малу добутливість можна пояснити тим, що полювання відбувалися в досить залісених місцевостях і були комплексними. Так, протягом вказаного часу, крім куцих, було добуто: 10 ведмедів, 12 вовків, 723 лисиці, 361 кабан, 909 кіз, з яких лише 23 самки. Вищезгадані записки можуть свідчити про досить помірну щільність зайців на той час, але перш за все являються досконалим документом, котрий підтверджує скрупульозність в мисливській економіці поляків навіть 140 років тому. Натомість у всій Галичині у 1885-1893 роках мисливці вполювали 414 634 зайців і 107 128 куріпок, як другого типового представника польових біотопів Полісся. Примітно, що в цей час у Галичині один лис припадав на 7 добутих зайців, тоді як в Чехії добування зайців з одиниці площі було в три рази більшим, при чому один добутий лис тут припадав аж на 180 впольованих зайців. Вже у 1908 році у великій Польщі на пробних ділянках протягом семи полювань було добуто в середньому по 43,2 зайців на 100 га угідь. А станом на 1936 рік в окремих господарствах країни нараховували до 125 добутих особин на 100 га угідь. Отже, загальна тенденція до зростання чисельності вуханів була очевидною. Та, на жаль, так тривало відносно не довго. Вже з 60-х років минулого століття ситуація почала погіршуватися. Відтоді чисельність зайців на території Польщі динамічно зменшується. Найбільші втрати завжди спостерігалися після різких зим. Потім протягом кількох років популяція збільшувала свій чисельний склад, але, як правило, не перевершувала досягнень попередніх десятиліть. Досить великого краху поголів’я польського зайця зазнало у 70-ті роки і, особливо, на початку 80-х років, у період суворої зими1979/80 років. Під кінець 80-х і на початку 90-х років вже важко було однозначно визначити осередки з високою щільністю тварин. До кінця 90-х років чисельна і просторова ситуація цього виду у Польщі ще більше погіршилась. Зокрема, протягом сезону полювання 1996/97 років було відмічено вже надзвичайно тривожне скорочення добування куцих (на 42%). На територіях окремих воєводств ця цифра складала лише 1,3, а подекуди скочувалася навіть до позначки у 0,004 особини на 100 га. В країні з’явилися місця, де раніше широко розповсюджених зайців перестали помічати взагалі…
З цього часу, оцінюючи динаміку чисельності зайця, окрім звітних даних користувачів угідь, у Польщі стали більше опиратися на дані отримані в наукових дослідженнях, з огляду на скрупульозність вчених і методичну ретельність опрацювання ними результатів власних обліків. Врешті-решт у кінці дев’яностих Міністерство охорони навколишнього природного середовища Польщі замовило у фахових науковців проведення широкомасштабних досліджень, і вже на початку 2000-х у Любліні доктором Романом Дзєдзіком зі співавторами були видані перші звіти з рекомендаціями по порятунку куцих.
Узявшись за проблеми зайців, біологи відразу розбили на блоки можливі фактори негативного впливу на їх популяцію і почали послідовний аналіз нелегкого, на їхній погляд, життя польського вуханя. Заєць свого часу добре пристосувався до диференційованих і подрібнених сільських краєвидів Європи. Втім, оцінка результатів полювань вказувала, що тенденція до скорочення популяції зайців в Європі розпочалася вже в 60-х роках, зокрема в таких країнах як Польща, Данія, Швейцарія, Румунія і Великобританія. Як феномен виглядало трьохкратне зростання числа зайців у цей час в західних землях Німеччини. Також, крім негативних тенденцій в Європі, популяція зайців добре розвивалася на інших материках, зокрема в Новій Зеландії та Аргентині.
Ареал зайця-русака у Польщі становить від 10 до 100 га для однієї особини. При ранній весні і хорошій вегетації рослинності, вухані тут можуть мати 3 – 4 приплоди розміром по 2 – 3 особини (Хансен, 1992). У межах ареалу зайці потребують доступного корму протягом всього року, тому вкрай важливим є диференціювання угідь на окремі мікроладшафти та видовий склад рослинності (Таппер і Барнес, 1986). Найважливішим видом корму для зайців на орних землях Польщі у період від жовтня по травень є озимі (Цхапуіс, 1990). Трава на необроблюваних полях є також важливим кормом, зокрема тоді, коли озимі вже відсутні – літом і ранньою осінню. Встановлено, що поля великою площею з іншими культурами та малим урізноманітненням дикої рослинності навкруги для зайців будуть чинником лімітуючим їхню щільність.
Як і в нашій країні, смертність в польській популяції зайців вважається дуже високою. У дослідженнях Пієловського (1975) встановлено що природна смертність становить біля 20% у період розмноження і не менше 5% у зимовий період. Зокрема відмічено високі втрати молодих зайців, народжених в осінній період. Гинуло майже чотири з п’яти індивідів. За даними пана Пієловського, головні чинники смертності вуханів у Польщі розподілялися наступним чином: хвороби – понад 26%; землеробство – 32,1% (в т.ч.: механізовані роботи – 17% та хімізація угідь – 15,1%); хижаки – 16% (з них лисиці – 11%); полювання – 8%. Решта чинників, на думку вченого, мали значно менше і, головне, нестабільне значення. Серед таких: погодні умови, зростання кількості різноманітних комунікацій (в першу чергу автодоріг), а також браконьєрство – фактор, що найскладніше оцінювати на окремих територіях.
Серед основних «недомагань» місцевих зайців польські вчені діагностували наступні: кокцидіоз, псевдотуберкульоз, пастерельоз, бруцельоз. Нажаль, до всіх давно відомих хвороб, з яких реально загрозливою для популяції зайця, за певних умов, можна було вважати лише кокцидіоз, останніми десятиріччями додався ще й вірус EBHS. Вірус EBHS (European Brown Hare Syndrome) дослівно розшифровується з англійської як синдром європейського коричневого зайця, тобто русака. Вірус – відносно термостійкий, має виражену видову специфічність, тому несе загрозу виключно для зайців. У групі ризику молодняк 5-8-тижневого віку і старше. Перебіг хвороби у інфікованих особин зазвичай гострий, смертність 70-100%. Втім, дослідження виловлених тварин показало, що майже у всіх особин вироблялися антитіла, що, вочевидь, свідчить про поступове становлення резистентності у виду до нового вірусу. Певну інформацію з цього приводу мені вдалося віднайти і в наукових виданнях Німеччини. Так, в кінці серпня 2004 року земельна служба Баварії підтвердила діагноз EBHS у 52 особин, що були знайдені мертвими на полях. Пізніше вірус був зафіксований ще в низці регіонів по всій країні, де за підрахунками баварських фахівців наносив збитків популяції вуханів у розмірі від 4 до 56 %.
Фото – С. Писарук
Інтенсифікація та спеціалізація сільськогосподарського виробництва у Польщі сприяла з року в рік поширенню монокультур на все більших територіях. Поруч з цим, широке впровадження заходів з хімізації та механізації угідь, а також меліорація, на думку місцевих вчених, у своїй сукупності призвели до суттєвої деградації місцевих сільськогосподарських ландшафтів. Проведені тут останніми роками дослідження по визначенню впливу мозаїчності навколишнього середовища на кількісний та якісний стан популяції зайців, показали, що надзвичайно важливими для нормального функціонування популяції, є такі елементи ландшафту, як: довжина постійних лісосмуг та польових меж, довжина кордонів лугів та лісів, що межують з польовими угіддями тощо.
Пан Левандовський зі співавторами (2000) однозначно стверджували, що великі площі полів, або ж слабка гетерогенність (мозаїчність) середовища існування, негативно впливали на чисельність зайців в польських угіддях. Ще раніше був встановлений і негативний вплив відсутності сівозмін на окремих ділянках. Поміж тим, з поліпшенням гетерогенності угідь, авторами відмічалося і зростання тиску на популяцію зайця з боку хижаків. Зокрема, коефіцієнт кореляції (r) між площами насаджень, що створюють мозаїчність, та щільністю лисиці в даній місцевості складав 0,92 (умовно кажучи – 92 %).
Вплив хімізації на популяцію зайця польські фахівці визначають як серйозний, але цілком контрольований, чого не скажеш про Україну. Найбільш упереджено відносяться тут до використання різноманітних фосфорних сполук. Виявляли особин затруєних за різних обставин. Обприсканих, або таких, що вживали затруєну рослинність та навіть затруєне зерно, розсипане для знищення мишовидних. Останнє траплялося переважно у безсніжні зими при вкрай незадовільній кормності угідь.
Механізація польових робіт створює загрозу в основному для цьоголіток зайця, що, на думку Бурка і авторів (1995), обумовлено специфічною поведінко молодняка – затаюванням перед загрозою, відсутністю рефлексу втечі. З більш ранніх досліджень інших авторів (Калузінскі і Пієловскі, 1976) слідує, що головна загроза для життя зайців приховується в обробітку зелених вжитків. Так, понад 60% всіх втрат зайців мали місце за косіння люцерни (за іншими даними – 44%), конюшини (17%) і сінозаготівлі на злакових лугах (18%). На решту насаджень припадав 21% смертності. У авторів існує кілька причин пояснення цього стану. Зелені трави майже весь рік складають досконалу харчову базу і місце схованки тваринам. Значне число (біля 24%) зайців народжувалося в цих обробітках, а складають вони велику частку земельних площ Польщі. До того ж агротехнічні роботи на цих ділянках часто повторювані. Висока смертність також при заготівлі жита на зелену масу. Вчені резюмують, що втрати серед молодих зайців під час заготівлі сіна та зеленої маси величезні. Зокрема вважається, що в Польщі і нині гине приблизно половина зайців, народжених в люцерні. Значно нижчі втрати є на полях з ярим ячменем – 4% і в озимій пшениці – 2%. Виходить, що жнива на полі не є проблемою для дорослих зайців, які вчасно покидають його, втім залишаються молоді зайці (Марбоутін і Аебісцхер, 1996), кількість яких, очевидно, залежить від наявності і асортименту решти рослинних площ в досліджуваному секторі.
Хижацтво визнано фактором, котрий значною мірою впливає на зниження чисельності зайців у Польщі. Основним ворогом вуханя тут небезпідставно вважається лисиця. Серед інших тварин, що впливають на популяцію зайців місцеві вчені називають єнотовидну собаку, здичавілих собак і кішок, яструбових та воронових птахів. В результаті повного захисту в ЄС окремих видів хижих птахів, популяції канюків і яструбів стали досить численні у Польщі. Відзначається тут також згубний ефект від поширення воронових. Потрібно відмітити, що більшість перерахованих хижаків у змозі захопити переважно молодняк зайця.
Єдиним видом, чисельність якого вільно регулюється мисливцями, лишається лисиця. Вона чудово пристосувалася до умов польських сільськогосподарських угідь та, власне, ніколи і не тяжіла тут до великих залісених масивів. У дослідженнях, проведених у Великопольському воєводстві, встановлено, що близько 50% річного раціону лисиць склали зайці. Відразу хочу відмітити, що ця цифра по відношенню до наших умов на сьогоднішній день не буде об’єктивною по тій простій причині, що в Україні немає скільки зайців. В період зими та осені частка зайців в раціонах лисиць збільшується, а влітку зменшується на користь дрібних гризунів. Звідси збитки від лисиці можуть бути більшими, якщо популяції дрібних мишовидних ссавців з якихось причин стають нечисленними.
Середня щільність лисиці на території Польщі на початку 2000-х становила 1,26 особини на 1000 га. Підраховано, що протягом 10 років чисельність «кумась» у Польщі зросла від 4500 до більш ніж 12 000 голів. Смішно, але така кількість у нас, мабуть, характерна чи не для кожної окремої області. Пан Пієловський (1976) дослідив хижацтво і серед домашніх тварин та відмітив наявність залишків зайців у шлунках 7% бродячих собак і 3% кішок. Пізніше Василевським (1992) була порахована відносно точна частка зайців у раціонах лисиці: взимку – 28%, навесні – 43%, в літньо-осінній період -12-15%. Тож не дивно, що інтенсивне винищення лисиць в Польщі сприяло зростанню популяції зайців (Таппер, 1995). З окремих досліджень випливає, що найбільша позитивна залежність (r = 0,35) спостерігалася якраз між концентрацією зайців і добуванням лисиць в угіддях. Інші дрібні хижаки (ласка, куниця тощо) здійснювали непрямий вплив на популяцію місцевого зайця. Вважається (Пінковскі, 1995), що у Польщі відсоток зайців в раціонах хижих ссавців і птахів протягом літньо-осіннього періоду сягає до 58 %.
Нинішня ситуація з популяцією зайця-русака у Польщі оцінюється як особливо несприятлива. Широко зустрічаються відгуки в численних публікаціях, які свідчать про стрімке скорочення чисельності виду. В результаті ретельних досліджень, проведених в п’яти різних регіонах країни, було відкрито багато цікавих фактів. Ситуація виявилася не такою драматичною, як припускалося, однак існуючий стан речей все одно не вселяє оптимізму.
Точної інформації щодо негативного впливу авторуху на поголів’я зайців у Польщі до початку ХХІ ст. не існувало. Однак були повідомлення про те, що розмір втрат місцевої популяції становив близько 20% від середньорічного числа добутих тварин мисливцями. Вчені припускають, у результаті значного збільшення числа колісних транспортних засобів та інтенсивності їхнього руху, збільшиться і кількість загиблих на дорогах вуханів. Наприклад, протягом 2000-2010 років кількість автомобілів в Польщі зросла на 60%. Показовою стосовно таких думок є данська статистична інформація (1991), що показує кількість втрат зайців на її дорогах. Так, протягом 1958 року втрати через рух авто оцінювалися там в 17 000 голів, в 1965 році – 48 000, а вже у 1980 році вони зросли до 77 000 особин.
Браконьерство навіть у Польщі донедавна було і подекуди лишається справжнім бичем по відношенню багатьох видів мисливських тварин, в тому числі і зайця. Цьому переважно сприяла матеріальна скрута багатьох бідних сімей і безробіття у віддалених сільських місцевостях в середині 90-х років; недосконала, на думку польських фахівців, охорона польових угідь та слабка система покарання за такі дрібні правопорушення як добування куцих. Основними формами браконьєрства тут називають встановлення різноманітних пасток, тоді як вогнепальна зброя порушниками використовувалася значно рідше. Наприклад, протягом мисливського сезону 1996-1997 років у пастках було знайдено майже 4000 зайців. З початком нового тисячоліття, польські фахівці заслужено вважають, що ситуація докорінно поліпшується з року в рік.
Раніше (Петров, 1976) оцінювалася залежність між щільністю зайців в угіддях та деякими кліматичними чинниками: температурою, опадами, кількістю днів зі сніжним покривом і т.д. В переважній більшості статистичні дані показували про слабкий невірогідний зв’язок між переліченими факторами. Відмічено лише, що дуже важливими для популяції зайців є погодні умови в січні. Якщо вони будуть сприятливі (не занадто низькі температури, неглибокий сніговий покрив, відсутність сильних опадів), вже в цьому місяці у тварин розпочнеться парувальний сезон. Вагітність у зайця за різними джерелами триває від 40 до 43 днів, тож дитинчата в такому випадку народжуються вже з початку березня. Рецидив зими в цей час призведе до сильної смертності серед молодих зайців, викликаної переохолодженням організму в молодняка та обмеженням доступу лактуючих самок до якісної кормової бази. Втім, рясні опади навіть протягом теплих літніх місяців можуть сприяти розвитку в молодих зайців такого захворювання як кокцидіоз, що також часто призводить до високих втрат чисельності популяції.
В результаті проведення титанічної роботи протягом попередніх десятиліть, польські вчені на підставі звітів мисливських господарств і щорічних метеорологічних, топографічних, екологічних та агрономічних даних виявили вірогідні коефіцієнти кореляції (залежності) між щільністю і добуванням зайців та окремими факторами навколишнього середовища (Таблиця).
Значення коефіцієнтів кореляції (r) між щільністю і добуванням зайців та деякими факторами навколишнього середовища (Dziedzic, 2000)
|
Показники навколишнього середовища |
Щільність, |
Добування, ос./га |
| Частка просапних культур в угіддях, % | 0,41* | 0,03 |
| Частка зернових культур в угіддях, % | -0,79* | -0,42* |
| Частка лугів в угіддях, % | 0,90* | 0,70* |
| Частка лісів в угіддях, % | -0,32 | -0,20* |
| Частка садів в угіддях, % | -0,18 | -0,20 |
| Частка водойм в угіддях, % | -0,29* | 0,14 |
| Частка комунікацій в угіддях, % | 0,10 | 0,02 |
| Довжина кордонів просапних культур, км/км2 | 0,87* | 0,48* |
| Довжина кордонів зернових культур, км/км2 | 0,60* | 0,29 |
| Довжина кордонів лугів, км/км2 | 0, 90* | 0,70* |
| Довжина лісових кордонів, км/км2 | -0,16 | -0,30* |
| Довжина кордонів садів, км/км2 | -0,49* | -0,37* |
| Довжина кордонів водойм, км/км2 | -0,48* | -0,03 |
| Довжина кордонів струмків, км/км2 | 0,82* | 0,73* |
| Довжина кордонів польових доріг, км/км2 | 0,69* | 0,57* |
| Відстань між окремими елементами ландшафту | -0,54* | -0,36* |
| Агрономічний бонітет ґрунтів | -0,48* | -0,35* |
|
Щільність лисиць в угіддях, ос./га |
0,20 | -0,16 |
| Добування лисиць в угіддях, ос./га | 0,35* |
0,03 |
* – зв’язок є статистично вірогідним (P <0,05)
Як бачимо з табличних даних, розмір популяції зайця у Польщі з високим рівнем достовірності збільшувався разом з площею та периметром (довжиною меж) лугів в угіддях, периметром просапних культур, струмків, польових доріг. Дороги, скоріше, свідчили виключно про ступінь мозаїчності ландшафту, як про надпозивний чинник. Підтвердження чому знаходимо також аналізуючи рядок «Відстань між окремими елементами ландшафту». З її зростанням щільність і, в меншій мірі, добутливість зайців знижувалися. Не до вподоби зайцям були поля з зерновими, що мали великий переріз, тоді як зі зростанням периметру таких полів вухані «ладили» відносно добре. Звідси припущення, в густому та високому травостої злаків заєць тримався переважно країв насаджень. Чому площі та периметри садів ставали для польських куцих перепоною, попри діаметрально протилежні уявлення наших мисливців, мені особисто зрозуміло. Річ у тому, що культура садівництва в Європі зазвичай висока, починаючи з обов’язкового огородження території і закінчуючи її оснащенням ультразвуковими відлякувальними пристроями від садових шкідників, до яких тут безумовно зараховують і куцих. Вплив бонітету ґрунтів був зворотнім, з поліпшенням їх якості кількість вуханів зменшувалася, що однозначно було пов’язано з рівнем інтенсифікації сільськогосподарських робіт на більш родючих землях. Природна щільність лисиці в угіддях зазвичай не впливала на стан популяції зайців, тоді як з початком відстрілу кумась тенденція до зростання чисельності вуханів чітко вимальовувалася. Отже можна припусти, що для рівня відтворення виду не стільки лімітуючим було пряме вилучення (хижацтво), як сам фактор турбування.
Вважається, що місцева популяція зайців пластична і відносно стійка до мисливського пресу. Доведено, добування тут близько 40-50% поголів’я протягом сезону полювання не впливає на його кількісний стан в наступному році. Вченими виявлено, що коли популяція зайців не піддається мисливському тиску – її поголів’я все одно не збільшується. Очевидно діють геть інші фактори, які реально обмежують її приріст. Пластичність пов’язана з високою продуктивність зайців, коли відношення «молодь : дорослі» становить від 1,2 до 2,5 особин. Ймовірно мисливський прес є стимулом, який викликає підвищення народжуваності, що може бути підтверджено вищим відсотком молодих зайців на площах підданих експлуатації стосовно тих територій, де зайців не добували взагалі.
Нині мисливське управління популяцією зайця у Польщі засноване на принципах поділу територій для полювання на дві частини: «А» і «В». На кожній з цих ділянок полювання або відлов тварин можуть відбуватися по черзі кожні два сезони підряд. Добування має становити не більше 20% від кількості облікованих тварин в осінню таксацію. Дотримання цих правил не призводить до зниження чисельності тварин внаслідок мисливського пресу. Більше того, дослідження, проведені на території мисливської станції в Чемпіні, показали, що навіть вилучення тварин на рівні 40% не вплинуло на зменшення популяції зайців на експлуатованій мисливцями території. Смію припустити, останнє вочевидь було зумовлено тим, що в угіддях станції всі інші згубні для вуханів чинники були практично знівельовані. Багато джерел свідчать, що самка протягом репродуктивного сезону дає в середньому 7,6-8,2 дитинчати. Беручи середні весняні показники щільності зайців на пересічних територіях Польщі у 24 голови на 100 га угідь і відношення статей як 1:1,5 прогнозовано очікується приріст у 72 особини молодняку на 100 га. Тобто разом з дорослими повинно бути їх 96 гол./100 га. Середні показники добування на дослідних територіях склали трохи більше 4%. Це вказує на невеликий тиск мисливців, у той час як вплив інших факторів значною мірою знижував природний приріст популяції.
Результати анатомо-патологічних досліджень виловлених/добутих зайців не підтвердили повідомлень про наявність тріщин шкіри в області паху. Ні у одного з 99 досліджених зайців, не виявлено подібних вад. Найбільш поширеною патологією було запалення матки, гортані і трахеї, пухлини селезінки. Паразитологічні проби засвідчили наявність найпростіших роду Eimeria, які спостерігалися у 56% досліджуваних тварин. Було встановлено від 2 до 4 видів, більшість становила Eimeria leporis, що не вважається загрозливим. Незначна частина тварин була заражена різними видами гельмінтів. Токсикологічні дослідження показали, що вміст ртуті у шерсті зайців був на рівні нижче середнього. Натомість, вміст нітратів у тушках був дуже високим. Вірусологічні аналізи показали, що у жодного зайця не виявлено вірусу EBHS, але у всіх були ідентифіковані антитіла.
Підсумовуючи результати роботи вчених, можна констатувати, що майбутнє польського русака нині «напророчити» справді важко, однак деякі результати проведених досліджень все ж дозволили їм зробити певні обережні прогнози. Головний глобальний висновок науковців – при незадовільній діяльності людини спрямованої на поліпшення умов існування виду, перспективи для вуханів у Польщі лишатимуться туманними. У цьому ми вже переконалися на власному досвіді. Зневажливе, екологічно і науково нікчемне управління мисливським господарством агроландшафтів починаючи з глибоких радянських часів і донині призвело до того, що щільність зайців у нас сьогодні нижча у 20-50 разів ніж в Європі, у т.ч. Польщі. Вчені не виключають також, що ступінь забруднення навколишнього середовища вже досяг порогових значень для даного виду. У цьому контексті зазначається – стан популяції зайця-русака може виступати одним з найбільш важливих маркерних показників якості довкілля сучасних агроландшафтів. Важливим чинником, який негативно впливає на кількісні зміни популяції є особливо вологі або холодні роки. Тривожний факт – зростання чисельності різних хижаків та комунікаційних споруд та фрагментації ландшафтів. Через просторову ізоляцію популяцій може відбуватися розведення «в собі» та, як результат, накопичення несприятливих генетичних ознак, що загрожуватиме зростанням різноманітних захворювань тварин. Тож те, що здається сьогодні неймовірним, може стати реальністю – заєць виявиться під загрозою зникнення з польських угідь, застерігають вчені.
Серед цілої низки рекомендацій, виданих науковцями, хотілося б нижче навести, на мій погляд, найвагоміші. Будь-які дії спрямовані на порятунок виду, повинні базуватися на знанні реального стану популяції вуханів. Тому необхідно старанно визначати чисельність тварин в кожному господарстві методом ретельної і методично вірної таксації. Польські вченні вважають весняні дані таксації більш об’єктивними. Адже восени захисні зони для тварин значно розширюються і зайці, особливо молоді, не так охоче піднімаються перед загоничами та й гірше помічаються обліковцями. Власні спостереження тут показують, що відстань підйому тварини восени часто не перевищує 1,5 м. Оцінка на підставі зведених цілорічних спостережень не вважається добросовісною. Оцінки користувачів угідь вже не повинні бути відправною точкою, так як депресія виду загострюється і потребує ретельних і, головне, правдивих даних. Чи натякають цим польські вчені на те, що їхні користувачі останнім часом переймали методологію «обліків» у пересічних українських господарств, мені не відомо. Та все ж, вважаю, їхнє прагнення перестрахуватися зовсім не зайвим. Як показує практика, саме закриття полювання на зайців в польських угіддях не сприяє поліпшенню ситуації. Необхідні також дії, спрямовані на поліпшення загальних умов існування виду. Варто формувати захисні зони для тварин, в основному, у вигляді низьких багаторічних насаджень. Уникати появи на полях поодиноких високих дерев, оскільки вони служать відмінними місцями спостереження для хижих птахів. Поліпшення захисних властивостей можна легко реалізувати, використовуючи і однорічні насадження. В угіддях слід обов’язково висівати озимі, кормову капусту і т.д., а у разі надто суворих зим з високим і тривалим сніговим покривом, бажано проведення якісної підгодівлі зайців. Добре організоване мисливськогосподарське управління польовими угіддями забезпечує підтримання концентрації тварин на задовільному рівні. В першу чергу польські фахівці підкреслюють важливість таких біотехнічних заходів як облаштування водопоїв, поліпшення кормових властивостей угідь взимку, їх всебічна охорона в період розмноження і вирощування молодняка.
Популяція зайця-русака в Польщі складає найбільшу біомасу з хребетних (близько 90 кг/100 га) та являється надважливим сегментом у ланцюгу живлення місцевих хижих ссавців і птахів. Тому важливим заходом повинен бути відстріл головного шкідника – лисиці. Фахівці радять також переглянути подальшу доцільність викладання вакцини проти сказу. Даний метод боротьби з цією страшною хворобою поляками був запозичений без належного аналізу з країн заходу, де він широко застосовується. Останнім часом особливо постає проблема появи на полях великої кількості домашніх або здичавілих кішок і собак. Вчені вважають, що слід вже дозволити мисливцям їхній відстріл. Захист хижих птахів був процедурою, необхідною для їхнього порятунку, однак, у даний час відмічається значне збільшення кількості деяких широко розповсюджених видів, і нині науковці вважають принциповим розгляд можливості регулювання їх чисельності. Позитивний ефект дасть також розширення єгерського штату, в обов’язки якого входили б: боротьба з браконьєрством, організація підгодівлі, відстріл хижаків, зокрема птахів, там, де це буде дозволено через їх високу чисельність.
Зайці у Польщі є предметом експорту. Вартість живої підрощеної тварини коливається в межах 80-120 у.о. Експорт кількох десятків тисяч зайців у рік приносив значні прибутки користувачам угіддями. Нині звідси експортуються тварини вирощені переважно на дичефермах. Останнє в Польщі, до речі, поставлено на досить серйозний рівень. При тому, що отримати і виростити зайченят в умовах неволі це зовсім не той клопіт, що з фазанами або крижнями. Справа піде лише тоді, коли вся технологія буде відточена до дрібниць. Зайці в Польщі є привабливим об’єктом полювання і для іноземних мисливців, котрі добувають тут тварин за значно вищими тарифами ніж місцеві. Тому штучне розведення зайця польські фахівці вважають важливим, клопітким, проте достатньо прибутковим заняттям.
Переселення вирощених чи відловлених зайців повинне відбуватися в основному у райони, постраждалих від стихійних лих, або в такі, що з якихось причин мають критично низьку щільність місцевої популяції. В якості інтродуцентів слід використовувати зайців виловлених на територіях з однаковими кліматичними умовами і високою щільністю тварин. Випускати слід великі партії зайців. Вчені радять не менше 50 голів. Перед випуском тварин перевіряють на стан здоров’я, а потім перетримують протягом двох тижнів у місцях випуску в вольєрах. Після цього, вольєри повинні бути демонтовані.
Попри твердження, що в Польщі популяція зайця-русака добре переносить мисливську експлуатацію, в період значного зниження чисельності виду – це додатковий фактор, котрий гальмує темпи її відновлення. Через це в окремих угіддях вводяться певні обмеження на полювання, що зокрема полягають в почерговому розподілі угідь на активні і пасивні зони («А» і «В») мисливського тиску. В особливих випадках полювання можуть повністю призупиняти. Примітно, що подібні заходи нині широко запроваджуються польськими мисливцями навіть без відповідних ініціатив від контролюючих державних органів.
Василь Новицький