Добираємо набій для напівавтомата

Незважаючи на достатню варіабельність наявних у продажу набоїв та їх широкий вибір за фірмою-виробником і заявленими параметрами пострілу, усі напівавтомати, що застосовуються саме для полювання, вимагають попереднього пристрілювання або проби набоїв. Без цього практично неможливо домогтися оптимальної роботи комплексу «рушниця-набій», орієнтованого не на розбиття стендових тарілочок, а для полювання на різні види дичини. Водночас кожна рушниця, маючи індивідуальне свердління ствола, по-різному реагує на амортизуючу якість порохового клейтуха або клейтуха-контейнера.

Особливо відчутні різні відхилення від ідеальної якості пострілу під час відповідальних пострілів великим шротом – по гусях на перельотах, зайцю у відкритих полях, під час стрільби середніми номерами шроту фазана і під час картечного пострілу, не кажучи вже про кульовий. Щодо останнього дійсно проблем маса, але більшість мисливців все ж до 90% відстріляних упродовж сезону набоїв витрачає на перепела, голубів, качок, фазана і зайця.

Найскладнішими в доборі до рушниці є заряди великого шроту 00-0000 і картечі, які вкрай чутливі до найменших коливань заряду пороху, відповідаючи на них стрімким зниженням швидкості (різкості бою) або купчастості, що погано в будь-якому варіанті. Крім цього, картечний набій навіть у разі ідеального добору заряду дуже залежить від розміру чокового звуження і відповідності діаметра картечин реальному внутрішньому діаметру ствола в чоках.

Пристрілювання напівавтоматів на різних набоях і з різними наважками засвідчує давно відому істину – одні й ті самі набої в одноствольному напівавтоматі й у двостволці дають помітно різний бій, який зазвичай демонструє кращі параметри саме у двоствольних рушницях. Робота автоматики, безсумнівно, позначається на різкості пострілу з напівавтоматів, що особливо помітно на спортивних набоях, які застосовуються на полюванні на голуба й качку. Повнозарядні, особливо зимові, набої не настільки демонстративні в цьому плані, але під час перевірок на хронографі також показують втрати швидкості в межах 7-10% проти швидкостей аналогічних набоїв під час пострілів із рушниці. Особливої критичності такі варіації параметрів бою рушниці для абсолютної більшості полювань не мають, але під час далеких пострілів втрата різкості все ж позначається на результативності. Головним із цих позицій є висновок про безсумнівну бажаність часткового посилення порохового заряду (в межах від +3 до + 10% до маси стандартного наважування) в будь-якому типі набою, призначеного для напівавтомата.

Накопичення фактичного матеріалу за сучасними оцінками порівняльних відстрілів набоїв із різними співвідношеннями зарядів на напівавтоматах вимагає певної градації набоїв за наважуванням і спеціалізацією. Так, до першої групи потрібно, безумовно, віднести спортивні стендові і спортингові набої на швидких порохах і наважках дрібного шроту на рівні 24-28 г у 12 калібрі. Ця група, завдяки невпинній турботі стрільців-стендовиків і конкуренції патронних фірм, вже доведена до межі досконалості, додати до них щось або зменшити з орієнтацією саме для напівавтоматів немає сенсу. Єдина особливість цих набоїв, яку потрібно враховувати, – це їх строго спортивна спеціалізація, що не завжди відповідає мисливським завданням, частково обмежуючи сферу їх застосування на дрібну пернату дичину на коротких і середніх дистанціях.

Сучасними міжнародними правилами стендової стрільби встановлене ​​максимальне наважування шроту у вправах Скіт і Трап – 24 г, у вправі Спортинг – 28 г, що на противагу Магнум вимагає дуже різких порохів, що швидко горять, здатних дати спалах на первинних фазах розвитку пострілу, швидкого досягнення максимального тиску до початку середніх ділянок ствола і максимального падіння дулового тиску. Останнє оберігає дробовий заряд від розбиття газовим струменем, забезпечує неголосний постріл і незначну віддачу, що вкрай важливо для стендовика, який приймає іноді до 300 тарілочок поспіль. Другою, по суті, протилежною до першої, є група магнум-набоїв, які в гонитві за комерційним успіхом фахівці конкуруючих патронних фірм також довели до можливої ​​межі досконалості. Увага, яку набої магнум дістали у другій половині ХХ століття, є безпрецедентною, обсяги виконаних експериментальних досліджень із цими набоями та їх компонентами грандіозні. Результат закономірний – максимальна спеціалізація набою під оптимальну експлуатацію важких зарядів, що вимагало спеціальних порохів, клейтухів, контейнерів тощо. Крім цього, набої магнум чітко специфічні за типом застосовуваної зброї – спеціалізовані зміцнені моделі рушниць із патронниками 76 мм магнум, що відсікає загрозу невідповідності зброї потужності набою, постійно витає над звичайними рушницями. Також магнумівському комплексу «рушниця-набій» чітко відповідає і спеціалізація пострілу – максимально можлива щільність дробового снопа на далеких і наддалеких дистанціях (40-55 м). Чимось поліпшити фірмові магнум-набої у плані їх спеціалізації для напівавтоматів неможливо, до того ж украй небезпечними є будь-які самостійні експерименти в цьому сенсі. Єдиним потрібним моментом у практиці їх експлуатації є пробне пристрілювання набоїв із різними наважками від різних виробників, оптимальні для цієї рушниці за результатами бою вже далі краще не змінювати. Цьому сприяє і відносно невеликий обсяг споживання важкозарядних набоїв у більшості мисливців, серед яких хіба тільки стрілки гусей і качок на перельотах належать до їх потенційних споживачів.

Третя група – основна арена самостійного вибору заряду, що об’єднує стандартні і навколостандартні наважки порохового заряду і шроту, добір яких дає змогу максимально оптимізувати якість пострілу й адаптувати його під необхідний об’єкт полювання. Саме в цій групі каліберних зарядних співвідношень і є сенс самостійного добору та спорядження набою, призначеного для конкретної рушниці, зокрема й адаптованих під умови самозарядної гладкоствольної зброї.

Першим кроком у цьому процесі є вибір наважки заряду шроту, яка за логікою має бути пропорційною вазі гвинтівки, у 12 калібрі це співвідношення в районі 1:100, і залежно від ваги рушниці становить від 30 до 36 г. Стандартними зазвичай є дві підгрупи наважок – 32 і 35 г.

Важкі рушниці, тим більше напівавтомати, вимагають важчого заряду шроту, забезпечуючи цим поліпшення купчастості за достатньої різкості і нормальної переносимості віддачі. Легкі рушниці, особливо з різким конусним переходом із патронника у ствол, схильні до сильної віддачі і потребують ретельного добору наважки шроту – з малою наважкою вони сильно розкидають шріт, а з великою втрачається швидкість, що загалом можна компенсувати високою щільністю. Також наважку снаряда варто орієнтувати за сезоном – улітку цілком досить полегшеної наважки, а взимку – повної і навіть завищеної. Для максимальної купчастості заряд шроту посилюють з незмінною наважкою пороху і навпаки – для посилення різкості зменшують наважку шроту зі збереженням ваги порохового заряду.

Ігор Наконечний, член науково-технічної ради Асоціації 
мисливствознавець, доктор біологічних наук, професор

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *