Аграріям на замітку, або – з чого має починатися охорона тваринного світу

Приплід козулі європейської на посівах кукурудзи (фото – Роман Корицький)

Так вже склалося історично, що сільському та мисливському господарствам України часто приходиться «не по дорозі». З радянських часів державні пріоритети безкомпромісно надавалися аграріям у вигляді необмежених прав та «вольностей» заради досягнення єдиної мети – максимального нарощування виробництва сільгосппродукції. Тут вже про екологічне благополуччя, а тим паче про «якусь» фауну, агроландшафтів нікому думати особливо не доводилось. Чи правильною була така стратегія? Слово за нащадками…  Як на мене, нічого не змінилося й до сьогодні. Лише, мабуть, важелі впливу на пріоритети окремих чиновників перетворилися з суто політичних на меркальтильно-особистісні. Відомо ж бо – хто платить, той і замовляє музику. Для більшості користувачів вітчизняних мисливських угідь, серед яких агроландшафти складають майже 70%, в умовах низької прибутковості та слабкої законодавчої бази, це звучить скоріше як вирок.

Прикро, та будь ми жителями, наприклад, Англії, розпочинати цю дискусію навряд чи довелося б узагалі. Адже тамтешні сільгоспвиробники економічно та законодавчо надвмотивовані сприяти збереженню, ба навіть зростанню, кількості дичини на свої землях. Тому, додатково роз’яснювати чому ними, при виконанні польових робіт, охоче застосовується весь арсенал заходів з попередження загибелі тварин мисливських видів немає сенсу.

У різних природних зонах нашої держави лише орні землі складають від 31 до 64% площі у структурі мисливських угідь. Саме ці території агроландшафтів називаються зонами інтенсивної господарської діяльності. Являючись типовими стаціями для зайця сірого, куріпки сірої, перепілки і т.д., вони піддаються постійно зростаючому антропогенному впливу, переважно у вигляді стрімкої індустріалізації галузі рослинництва.

Наочні результати такого тиску людини на популяції цих видів, станом ще на кінець минулого століття, неприємно вражали. Так, вплив окремих механізованих робіт на скорочення чисельності зайця у зоні лісостепу України розподілявся таким чином: весняні (культивування і т.п.) – 5,8%, скошування багаторічних трав – 51,6%, збирання зернових – 22,6%, збирання буряків – 11,8%. У середньому по основних польових роботах та культурах – 53,4%. Стосовно відходу поголів’я куріпки дані були відповідно такими: – 11,6%, – 52,1%, – 36,2% та 2,5%, що в середньому становило 41,6%. Щодо хімізації сільгоспугідь, то застосування міндобрив могло вилучати до 69% зайців на оброблюваних площах. Використання деяких пестицидів зумовлювало відхід поголів’я куріпки до 91% (Бондаренко В.Д. та ін., 1990). В окремих випадках загибель польової дичини під час сільськогосподарських робіт до десяти разів перевищує кількість тварин вилучених при полюванні (Ю. Попков, 2011). У світлі останніх років до вищезгаданих негативних чинників слід обов’язково додати практикування палів та тяжіння аграріїв до вирощування адвентивних монокультур. Наприклад, відомо, що концентрація значних площ кукурудзи чи соняшника негативно відображається на ресурсах зайця в таких ділянках і т.д.  (Волох А.М., 2011).

Врятоване з польового полум’я зайченя (фото з мережі Фейсбук)

Коли перехід на монокультурне виробництво диктується виробникам суто економічними чинниками і тут практично нічого не вдієш, то запровадження палів залишків рослинності викликає суцільний подив, особливо у спеціалістів розвинених країн. Їм достеменно відомо – вогонь на орних землях знищує мікрофлору та посилює процеси вітрової і водної ерозії ґрунтів зумовлюючи їх швидку деградацію; забруднює повітря на величезних просторах; масово знищує молодняк тварин і птахів; може стати причиною масштабної пожежі за наслідки якої доведеться нести персональну відповідальність. Скоріше саме останньої й не вистачає для більшості вітчизняних сільгоспвиробників. Часто ж бо повна байдужість орендарів до людської землі проглядається за безсистемними сівозмінами ґрунтовиснажливих монокультур та, вже всім звичними, пожнивними і весняними палами площ тощо. До слова, в нашій державі останні заборонені: Законом України “Про рослинний світ”, Законом України “Про тваринний світ”, Законом України “Про охорону атмосферного повітря”.

За таких умов, щоб даний матеріал міг бути для читача корисним на практиці, далі мова піде про найдоступніші, енергоощадні, заходи зниження негативного впливу сільськогосподарського виробництва на мисливську фауну агроландшафтів. На мою думку, це прийоми з яких потрібно починати змінювати ситуацію, оскільки вони практично або повністю не потребують додаткових затрат коштів та часу.

Тактичні схеми обробітку польових контурів

Стосовно обробітку землі. Тут серед енергоощадних заходів основне місце посідають тактичні. З-поміж них слід виділити три послідовно пов’язані підходи:

  • вибір місць початку виконання агротехнічних робіт на конкретних площах стосовно топографічних особливостей їх розташування;
  • визначення схем руху техніки по площах при виконанні механізованих робіт;
  • регулювання сумарної ширини одночасного захвату сільгоспмашинами оброблюваних площ.
    Вибір оптимальних місць початку виконання робіт на полях стосовно топографічних особливостей їх розташування – один з першочергових моментів на які виробники, як правило, не звертають ніякої уваги. Найгрубішою помилкою, при цьому, буде рух техніки поступально від природніх угідь або сусідніх площ до автодоріг, населених пунктів і інших об’єктів інфраструктури, відтинаючи таким чином тваринам дорогу до стацій порятунку, з належними захисними властивостями (Схема б). Слід зауважити, що тварини при небезпеці не тільки не хочуть рухатися у бік автодоріг, а й взагалі погано виходять на ділянки з щойно видозміненими умовами. Тому другою, фатальною для більшості дичини, помилкою буде «обхід» технікою площі по всьому периметру безпосередньо перед основними роботами. Наприклад, встановлено, що для звикання тварин до задискованих по периметру хлібного поля протипожежних розривів необхідно одна-дві доби. Тож, щоб вони не відмовлялися покидати оброблювану площу, вирівнювання її країв і т.п. треба виконувати відповідно за день-два до здійснення основних робіт. В противному випадку можна залишати «на закуску» один необроблений край, що межує з найпривабливішими для тварин територіями порятунку, і рухатися саме до нього поступально «човником» з протилежного кінця, або центру поля (Схеми г, д).
Молода козуля, яка під час польових робіт втратила три кінцівки (фото – Олександр Остапенко)

Серед найпагубніших способів руху техніки по площі, зокрема при скошуванні трав, «круговий до центру» або «загінний» (Схема а). Альтернативним до нього є метод «у круговий розгін» (Схема в). Ефективнішим і, мабуть, найбільш компромісним можна назвати спосіб робіт у «покіс що розширяється» (Схема е). Раніше він вважався дещо затратнішим за попередні, оскільки робочі апарати на техніці в основному були фіксовано-одностороннього розміщення, що потребувало додаткових маневрів та, відповідно, перевитрат палива, машино-годин тощо. Та з появою сучасних машин з перекидним, або фронтальним розміщенням ріжучих механізмів, ніяких перепон, у тому числі фінансових, до його впровадження не залишилося. Отже, способи виконання агротехнікою польових робіт за принципами «в розгін» та «покіс що розширяється» рівнозначно найбезпечніші для диких тварин (Ю. Попков, 2011).

Велике значення має сумарна ширина одночасного захвату площі сільгоспмашинами. Чим вона більша – тим гірше. Особливо це стосується весняних робіт і збирання врожаю зернових. Порятунок для тварин полягає в тому, щоб кожна одиниця техніки не йшла відразу в кількох десятках метрів за попередньою, а відставала якомога більше, залежно від ширини захвату кожного агрегату і прийнятої швидкості їх руху. І все ж, при наявності декількох технічних засобів на одній площі, оптимальний підхід до її обробітку буде у застосуванні принципів подібних до схеми «покіс що розширяється».

Серед нині поширених у ЄС заходів, що потребують помірних затрат коштів, слід відмітити використання відлякувальних пристроїв. Поміж них розрізняють механічні, електричні та ультразвукові. Більш перспективні, як на мене, останні. Нині, це зручні компактні апарати, що можуть працювати від малої напруги. Принцип їх роботи полягає в генерації низьких частот нечутних для людини. Діапазон дії до 200 м2. Використання ультразвукових відлякувачів вже добре себе зарекомендувало при охороні садових насаджень від зайців та птахів. Найдешевші – механічні. Їх можна легко виготовити з підручних матеріалів.

Від комбайна важко врятуватися навіть дикій свині (фото з мережі Інтернет)

На сьогоднішній день, механізм надання користувачами мисливських угідь аграріям будь-яких з перелічених пристроїв в безоплатну оренду, виглядає мало здійсненним. А от змусити виробників обладнувати ними кожну одиницю сільгосптехніки перед введенням в експлуатацію було б більш реальним кроком, що, до речі, гармонійно відповідало б чинному законодавству. Зокрема, у сороковій статті того ж таки ЗУ “Про тваринний світ” прямо йдеться про те, що «Підприємства, установи, організації та громадяни ЗОБОВ’ЯЗАНІ вживати заходів для запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів, у тому числі … застосування небезпечних для тварин препаратів, хімічних речовин та  сполук … проведення сільськогосподарських … та інших робіт…». Тільки скільки, у розрізі останніх років, протоколів нашими держслужбовцями було складено через недотримання аграріями вимог цієї статті важко уявити. Особисто мене не здивують цифри пораховані «на пальцях». Серед низки причин, чому саме так, є одна принципова – тому що ми й самі не знаємо до пуття законів та й звертатися кудись зі скаргами, в міру своєї ментальності, не дуже звикли.

Отже, шановні товариші, якщо вам не вдається мирним шляхом привити орендарям повагу до вас і вашої землі, частіше турбуйте відповідні служби. Тоді вони швидше зрозуміють, що дешевше рахуватися з вашими «дрібними» потребами. Час вже усвідомити, що порятунок потопаючого – справа рук самого потопаючого. І як би хто, на свій смак і розсуд, не обґрунтовував основні причини зниження чисельності мисливської фауни агроландшафтів слід пам’ятати, що мова переважно йде про угіддя де сім-вісім місяців на рік господарюють саме сільгоспвиробники, а не мисливці, диктуючи тваринам протягом цього часу умови для їхнього існування, харчування та виживання. Тож бажаю всім нам якомога швидше дочекатися тих часів, коли після зібраного хліборобами доброго збіжжя залишатиметься й мисливцям не менш щедрий «врожай».

Василь Новицький, спеціально для ВАМКМУ

2 коментаря до “Аграріям на замітку, або – з чого має починатися охорона тваринного світу

  1. Руслан Відповісти

    Шановна Асоціація,
    Треба обо’язково доопрацювати сайт з метою додання панелі “Поширити” із переліком соціальних мереж!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *