Старий добрий «шістнадцятий»

Зараз у мисливських магазинах серед нової зброї зустріти рушницю 16 калібру доволі складно. Вибір їх в Україні вкрай обмежений і представлений лише такими моделями, як ІЖ-43, турецькими горизонталками Huglu, одиничними зразками завезених двостволок чеського та німецького виробництва. Зате серед зброї вторинного ринку на частку 16 калібру припадає до 30%, а серед трофейної німецької зброї 40-х років минулого століття цей показник зростає до 70%. Збереження таких рушниць дуже й дуже відносне, але іноді зустрічаються й добре доглянуті і навіть майже нові рушниці. Усім таким зразкам 16 калібру притаманна легкість, гармонійність, досконалість балансу й бездоганність ручного припасування деталей і механізмів.

Рушниці 16 калібру радянського виготовлення, особливо двоствольні куркові моделі ТОЗ, також характеризуються легкістю й відносною витонченістю, тоді як рядові моделі іжевського виробництва, починаючи з ІЖ-49, мали грубі форми, важку вагу і вкрай невдалий баланс. Навіть такі прийнятні за механікою моделі, як ІЖ-57, від початку і створені в 16 калібр, виявилися надто важкими й дуже непосадистими через надмірне зміщення балансу у бік стволів. Єдиними більш-менш вдалими рушницями іжевського виробництва в 16 калібрі з вагою в межах до 3,0-3,1 кг виявилися лише ІЖ-27 і ІЖ-58.

Німецькі, австрійські, бельгійські й навіть чеські рушниці 16 калібру будь-якого періоду завжди характеризує прагнення до легкості й гармонійності, неможливої в рушниці 12 калібру. Отже, на їхньому прикладі добре простежується загальноєвропейська тенденція до реалізації полегшеної (2,6-2,8 кг), але досить потужної зброї 16 калібру. Конструкція і міцність цих рушниць із полегшеною масою дають можливість застосовувати їх щодо будь-яких об’єктів європейської дичини, яких добувають суто у процесі ходових полювань. Зрозуміло, що 12 калібр у цьому сенсі не зовсім підходить, та й навіщо робити полегшені великокаліберні рушниці для невідповідних завдань, якщо є легкі зразки 16 калібру.

Радянські ж виробники підійшли до 16 калібру без таких роздумів і створювали просто потужну робочу рушницю, здатну задовольнити за якістю бою запити середнього мисливця, якому потрібна відповідна рушниця для відстрілу птаха і звіра. Їх і цінують досі за досить гарний бій і надійність, особливо у куркових тульських рушниць. Але за експлуатаційними параметрами і якістю радянські рушниці 16 калібру виробництва ІЖ і ТОЗ були і є абсолютно примітивними. З вагою 3,2-3,3 кг і вкрай негативним балансом вони ніколи не могли конкурувати зі зразками звичайної європейської і навіть турецької зброї 12 калібру. Безсумнівно, що сьогоднішні оцінки експлуатаційних характеристик рушниць 16 калібру на тлі наявного розмаїття напівавтоматичних рушниць 12 калібру з їхніми величезними можливостями за різноманітністю застосовуваних набоїв є не зовсім об’єктивними. Кожному часу своя оцінка і своє порівняння, але й заперечувати прогрес у сфері виробництва мисливської зброї та боєприпасів нерозумно і непотрібно. Тому все пізнається під час порівняння й розвитку.

Так, зважаючи на свій досвід 40 років полювання з рушницями лише 16 калібру, потрібно сказати, що в 70-ті роки двостволка ТОЗ-БМ 16 калібру на тлі Меркель-203 цього самого калібру сприймалася, звісно, як важка, потужна і надійна зброя. Для ТОЗ-БМ вагою 3,1 кг всі набої заряджалися наважкою шроту до 30 г, що відповідало настановам для марок порохів тих часів. Про наважки 28 г для 16 калібру вперше довелося почути тільки після придбання вертикалки Меркель-203 з орлами на клеймах, яку, ймовірно, було зібрано в 1947 році на основі старих довоєнних заготівель. Щоправда, ця рушниця однаково брикалася на будь-яких наважках, що було пов’язано з її масою 2,6 кг і дуже тонкою пістолетною шийкою приклада, тому будь-який постріл без щільного притискання приклада до плеча супроводжувався синцем під оком і на передпліччі. Крім цього, будучи легким і пружним в шийці приклада, цей Меркель-203 був настільки впертим у прагненні занижувати точку влучання, що виправити це не вдавалося ні в який спосіб. Під час стрільби постійно потрібно пам’ятати про низький бій із граничними параметрами точності й робити відповідні поправки прицілу.

Гранична купчастість, безсумнівно, не потрібна для більшості полювань і призводить до величезної кількості промахів на звичайних дистанціях. З іншого боку, саме завдяки граничній точності із цієї рушниці шротом №5 качки впевнено діставалися із 45-50 м, на місці було взято кілька лисиць і вовки шротом №4, а гуси падали від шроту №3. За цими якостями бою легкий Меркель-203 із набоями 28 г дрібного шроту набагато випереджав бій ТОЗ-БМ із наважками шроту 30 г, але тульська курківка із правим стволом циліндричного свердління й лівим чоковим стволом була набагато успішнішою під час полювання на качок і голубів, демонструючи стабільно гарний бій будь-якими – і дрібними, і середніми, і великими – номерами шроту, картеччю й кулями.

Після придбання у 1988 році однієї з перших ІЖ-43Е теж 16 калібру вагою 3,35 кг, стара ТОЗ-БМ якось відразу ж здалася рушницею полегшеного класу, яка викликала деякий острах від думки про застосування на ній повних 30-грамових наважок шроту, хоча з ними до того прополював майже 30 років. Тож повні наважки залишилися для ІЖ-43, а ТОЗ-БМ і Меркель-203 перейшли на 27-28-грамові набої, які застосовуються і зараз. ІЖ-43Е зі стволами стандартного типу чок-напівчок виявилася цілком успішною рушницею, що дає гарний бій навіть великими (000) номерами шроту, дрібною картеччю і кулями «Вятка». Купчастість у неї далека до показників Меркель-203, але точка влучення на дистанції до 45 м точно відповідає точці прицілу, а ось різкість буває заслабкою. Це засвідчує, що досить важка рушниця вимагає повного заряду зі щільними важкими клейтухами, а не на пластикових контейнерах. Останні в 16 калібрі рідко трапляються вдалими й у разі нещільної посадки в гільзі клейтух-контейнер усе ж пропускає порохові гази, що суттєво послаблює різкість бою. Найякісніший і найрізкіший бій з ІЖ-43 продемонстрували фірмові набої фірми Fiocchi з наважкою 32 г шроту №7, що давали змогу впевнено добувати фазана й качку на дистанції до 45 м.

Спроби самостійного спорядження набоїв із такими важкими наважками на порохах Сокіл, Крук і Сунар-32 не мали особливого успіху – різкість на Круці і Сунарі позамежна, купчастість і рівномірність осипу зовсім погані, а на Соколі начебто й нормальна купчастість, але різкість слабенька. Ось тільки з переходом на порохи Тахо і Nobel Sport Д20 самостійно зібрані набої зі звичайними каліберними наважками 30 г й обтяженими набоями на 32 г шроту, що застосовуються на ІЖ-43, стали демонструвати чудові характеристики бою, вирівняні за купчастістю й різкістю.

Найкращі показники бою за різкістю, купчастістю й рівномірністю осипу продемонстрували фірмові набої в паперових гільзах Cheddite із капсулем Cheddite CX 1000, порохом Тахо, шротом №6, із наважкою 30 г і закриттям «зірочкою». Їх початкова швидкість шроту сягає 372-386 м/с, але за наявності занадто великої купчастості. Набої на цьому самому заряді пороху і шроту, але зібрані в металевих гільзах, продемонстрували швидкість 370-372 м/с. Трохи нижчу – 364-368 м/с – дають аналогічні заряди у пластикових гільзах, що вказує на більшу значущість ущільнених обтюраторів і клейтухів, що застосовуються в металевих гільзах. Наведені показники зовсім не є рекомендаціями до застосування в 16 калібрі посилених наважок шроту, це лише констатація результатів спроб самостійного складання таких набоїв на сучасних порохах і свідчення значної чутливості цього калібру до повноцінної обтюрації клейтухів.

Після всього цього 2 роки тому був придбаний рядовий газовідвідний напівавтомат Хатсан-Ескорт 12 калібру, який відразу ж дав відчути всі позитивні переваги великого калібру – далекобійність, наявність широкого і щільного осипу, різкість бою й усе це з відчуттям слабкої віддачі. Так, дійсно, хто не проходив 40 років із 16 калібром, той не оцінить реально великої переваги 12-го, який багато чого пробачає в помилках прицілювання і винесенні випередження по рухомій цілі. Водночас різниця в наважці використовуваних на полюванні набоїв 16-го і 12 калібрів всього лише 2 г, але якість бою 12-го все ж набагато краща, ніж у вкрай купчастому пострілі з рушниці 16 калібру. Останній не пробачає найменших помилок прицілювання. Особливо тішить 12 калібр людей старшого віку, які вже не мають такого гострого зору й тієї реакції, як у молодості.

Спираючись на досвід використання різноманітних боєприпасів та експлуатації мисливської рушниці 16 калібру, можна назвати загальні закономірності та особливості їх мисливського застосування, типові для цього калібру. Серед них такі:

  1. Фабричні набої 16 калібру зі стандартними нині наважками шроту 28 г задовільно працюють лише в легких рушницях вагою 2,6-2,8 кг, але зовсім не підходять для важких рушниць типу ІЖ-43, які вимагають повного заряду й навіть його перевищення;
  2. Рушниці 16 калібру відрізняються (порівняно з 12 калібром) меншим на 19-27% діаметром кола осипу шроту, помітно підвищеним рівнем точності і щільності осипу з відчутною віддачею. Остання зазвичай завищує точку влучення від точки прицілювання;
  3. Далекобійність рушниць 16 калібру із застосуванням дрібного й середнього шроту на 10-14% менша, ніж у 12 калібрі, що особливо помітно на дистанціях понад 35-40 м;
  4. У стволах 16 калібру будь-які порохи розвивають вищий тиск, ніж у 12 калібрі, що найбільш виражено під час спорядження набоїв різкими порохами. Наслідком цього є й дещо підвищений деформуючий вплив порохових газів на дробовий заряд, що погано впливає на рівномірність осипу заряду шроту;
  5. Умови для повноцінного згоряння бездимного пороху у стволах 16 калібру на тлі використання сильних капсулів дуже несприятливі – капсульний тиск зростає раніше, ніж відбувається розпалювання стисненого пороху. Це вимагає переважного застосування в набоях 16 калібру слабких і середніх капсулів у комплексі зі щільними клейтухами і запресування дульця гільзи «зірочкою», що забезпечують у комплексі оптимальний тиск форсування;
  6. Висока каліберна купчастість загалом вимагає відмовитися від застосування клейтухів-концентраторів для більшості набоїв 16 калібру, виправдовуючи їх лише для найдалекобійніших пострілів. Водночас типове для 16 калібру сильне освинцювання каналу ствола свідчить про необхідність застосування у спорядженні набоїв різноманітних сорочок для шроту – від кільця Елея до пластикового або паперового стаканчика;
  7. Сучасні вузькоспеціалізовані для 12 калібру порохи під різні наважки шроту зазвичай виявляються не зовсім придатними у 16 калібрі через специфіку звуженого ствола, що вимагає застосування повільніших порохів. Спортивні порохи для 12 калібру в 16-му взагалі вкрай небезпечні!
  8. Перерахунок рекомендованих для 12 калібру наважок різних порохів для 16 калібру завжди складний і зазвичай вимагає значного зменшення розрахованого заряду. Особливо це характерно для порохів B&P, Nobel Sport С7, Nobel Sport 206S, Сунар-32 і Сунар-36, Крук, Сільвер А, оптимальні заряди яких майже завжди нижчі від рекомендованих і досягають ідеалу у співвідношенні порох/шріт суто через пристрілювання;
  9. Щодо сучасних порохів абсолютно не підходять всі відомі для пороху Сокіл методики перерахунку з 12-го на 16 калібр, які базуються на коефіцієнтах діаметрів ствола, ваги пороху до ваги заряду тощо. Єдиний шлях – це орієнтація на масу рушниці та відповідні рекомендації фірми-виробника з подальшим доведенням порохової наважки до оптимального співвідношення пристрілюванням на різкість і купчастість;
  10. Наважка заряду шроту в 16 калібрі однозначно має бути орієнтована на вагу рушниці – що більша вага, то більшою може бути маса шроту. Саме за останньою добирають наважку пороху, але не навпаки;
  11. У 16 калібрі краще відмовитися від заміни повноцінних повстяних порохових клейтухів на ДВП, деревну тирсу й пінопластові клейтухи.  Застосовують їх лише в крайніх випадках і тільки для комбінованого поєднання з повстяними основними клейтухами для отримання потрібної висоти клейтухового стовпчика, необхідної для закачування набою або запресування його дульця під «зірочку».

На жаль, 16 калібр не дослід;ували всебічно як магнум-зброю, перекриваючи параметрами 12-го і 20 калібрів.  Тому в серійному виробництві магнум-зразків таких рушниць ніколи не було.  Наскільки це виправдано, сказати складно, вихідних матеріалів хоча б для загальних порівнянь немає.

Ігор Наконечний, член науково-технічної ради Асоціації 
біолог-мисливствознавець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *